Вибори до Верховної Ради проводились за мажоритарною систе­мою, відповідно до якої депутати обиралися не за партійними спис­ками, а за територіальними округами. Водночас відбулися вибори до місцевих рад. Головою Верховної Ради було обрано О. Мороза.

У 1994 р. в Україні відбулися президентські вибори. Із семи канди­датів у Президенти України (В. Бабич, Л. Кравчук, Л. Кучма, В. Ла­новий, О. Мороз, І. Плющ, П. Таланчук) на виборах переміг Л. Куч­ма, за кандидатуру якого у другому турі проголосувало понад 52 % виборців.Після виборів було зроблено спробу перейти до прагматичної ста­дії перехідного періоду — стадії соціально-економічних реформ, ос­кільки зволікання з ними й було основною причиною загострення си­туації в країні. Новообраний Президент Л. Кучма перейшов від вирі­шення питань ідеологічних до економічних, а Верховна Рада України активізувала свою законотворчу діяльність.

Негативні тенденції в економіці дедалі більше посилювалися; за шість місяців 1994 р. темпи спаду виробництва порівняно з відповід­ним періодом попереднього року становили 36 % і були удвічі вищи­ми, ніж у 1991-1993 рр.

Економічна криза негативно вплинула на рівень життя і на соці­альну структуру суспільства. Якщо в 1990 р. частка заробітної плати у валовому національному доході становила майже 60 %, то в 1994 р. — лише 25-30 %. Різко впала купівельна спроможність населення. Про­тягом 1991-1994 рр. вона фактично знизилась у 5 разів.Економічні негаразди негативно позначилися на соціальній струк­турі України. Форсоване розшарування суспільства призвело до со­ціальної поляризації. Вже в 1992 р. за межею бідності опинилося май­же 64 % населення, "середній клас" танув на очах, а кількість багатих становила 10 %. Внаслідок цього різко зросло суспільне напруження між полюсами "багаті" — "бідні". За цих обставин Президент Л. Куч­ма у жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну страте­гію. Принципова новизна трансформації економіки полягала у від­мові від концептуальної тези "попередня стабілізація і лише згодом — реформування" та переході до формули "прискорене реформування як єдина умова й основний засіб виходу з кризи та досягнення еко­номічної стабілізації". Однак уже в квітні 1995 р. Президент Л. Куч­ма визнав за необхідне скоригувати реформи, бо реалізація нового соціально-економічного курсу виявила істотні недоліки запропоно­ваної ліберально-монетаристської моделі. Зокрема, передбачалося посилити керованість економікою, подолати кризу державної влади, активізувати соціальну політику та ін.

Із здійсненням програми антикризових дій, радикальних реформ в українській економіці намітилися певні позитивні зрушення. На по­чатку 1996 р. прогресуючу інфляцію вдалося приборкати. А вже у ве­ресні 1996 р. було проведено грошову реформу: відбулася зміна но­мінальної вартості грошових знаків, а також було запроваджено нову валюту — гривню. В 1996 р. підприємствами недержавного сектора було вироблено 45 % загального обсягу промислової продукції. Про­тягом 1995-1996 рр. приватизовано 8 тис. великих та середніх під­приємств і практично завершено малу приватизацію. Внаслідок роз­державлення землі і майна сільськогосподарських підприємств понад 4 млн громадян отримали земельні ділянки у приватну власність.

На початку 1995 р. відбулися також зміни у податковій системі з метою зменшення податкового тиску і забезпечення рівності юри­дичних і фізичних осіб усіх форм власності. Відбувся перехід до опо­даткування прибутків підприємств та організацій за ставкою 30 %, було скорочено податкові пільги. Ставка податку на додану вартість знизилася з 28 до 20 %. У 1996 р. згідно із Законом України "Про дер­жавну податкову службу в Україні" було створено податкову службу.Однак і на цьому етапі економічну кризу подолати не вдалося. Уряд виявився неспроможним забезпечити ефективне управління еко­номічними процесами. Відчувалися також серйозні суперечності між гілками влади, незбалансованість їхніх повноважень. Особливо по­мітною була слабка позиція Кабінету Міністрів. Як і в попередній пе­ріод, цей виконавчий орган лишався найнестабільнішим.

Тривало протистояння Президент — Верховна Рада; воно досягло кульмінації влітку 1995 р. Проте законодавчій та виконавчій гілкам влади вдалося дійти компромісу, що було зафіксовано у Конститу­ційному договорі — угоді між Верховною Радою України та Прези­дентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України", укладеній 8 червня 1995 р. По суті цей договір був тимчасовим конституційно-правовим нор­мативним актом. Конституційний договір створив також умови для ак­тивізації конституційного процесу. Однак безкомпромісна позиція при­хильників збереження радянської системи, з одного боку, і прихиль­ників парламентської, президентської або президентсько-парламент­ської — з іншого, у жовтні 1993 р. остаточно загальмувала конституційний процес. Робота Конституційної комісії через проти­стояння гілок влади та боротьбу політичних сил теж була непродук­тивною.

Дискусії щодо Конституції України розгорнулися з новою силою у червні 1996 р. Оскільки подальше просування шляхом реформ без надійної законодавчої бази було практично неможливим, Президент Л. Кучма видав Указ про оголошення Всеукраїнського референдуму з питання затвердження Конституції, який загострив відносини між виконавчою і законодавчою гілками влади.

Знову розпочалися пошуки компромісу. Робота узгоджувальних комісій з найбільш спірних питань (статусу Республіки Крим, дер­жавної мови, державної символіки, приватної власності, розподілу владних повноважень) врешті увінчалася успіхом: 28 червня 1996 р. було прийнято Конституцію України.

Прийняттям Конституції України завершився процес становлення політичної системи республіки як єдиного організму з більш-менш чіт­ким визначенням його структурних елементів, їх функціонального призначення та принципів зв'язку. А 16 жовтня 1996 р. було утворе­но Конституційний Суд України як гарант додержання конституцій­них норм.

Законодавча база в Україні постійно розвивається. Адже суть кон­ституційного процесу полягає у забезпеченні становлення та розвит­ку правової системи держави, утвердженні законності та правопо­рядку в суспільстві, вихованні правової свідомості та формуванні політичної культури населення.

У 1997 р. відбулися певні зрушення у реформуванні економічної сфери, розвитку зовнішньополітичних та економічних відносин із за­рубіжними країнами. Стан економіки продовжував залишатися склад­ним, однак намітилася тенденція до сповільнення темпів падіння ва­лового внутрішнього продукту, промислового і сільськогосподар­ського виробництва, насамперед продукції рослинництва. Вдалося частково приборкати інфляцію.

У жовтні 1997 р. Президент України Л. Кучма видав Указ "Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки" з метою створення конкретних механізмів реалізації принципів соціально орієнтованої економіки. Стратегічною метою соціальної політики на державному рівні було проголошено підвищення матеріального доб­робуту та поліпшення умов життя людей.

У 1997 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції з партнерами із 164 країн світу. Негативне сальдо зовнішньої торгівлі зменшилося майже на третину і становило 1 млрд дол. Успішно роз­вивалися торговельні зв'язки з Нідерландами, Австрією, Німеч­чиною. Відбулися радикальні зміни у відносинах між Україною та США.

Наприкінці 1997 р. перший космонавт незалежної України Л. Ка-денюк здійснив успішний політ у складі багатонаціонального екіпа­жу на борту американського корабля "Колумбія".

Однак стабілізаційні процеси у реальній економіці, що спостеріга­лися у першому півріччі 1998 р., виявилися нестійкими. Ситуація за­лишалася складною. Збитково працювала більша частина (51 %) під­приємств, що на 6 % перевищило аналогічні показники попередньо­го року. За бартерними умовами підприємствами було реалізовано 41,7 % продукції.

Восени 1998 р. внаслідок руйнівних процесів на фінансових рин­ках Росії та Південно-Східної Азії активізувалися негативні тенденції у вітчизняній економіці, знову розпочався спад промислового вироб­ництва, інтенсифікувалася девальвація гривні. Негаразди посилюва­лись і через значне збільшення заборгованості держави з виплати зарплат і пенсій, поглиблення платіжної кризи, фінансового стану підприємств та організацій, загострилася ситуація в банківській сис­темі. Збитки банківської системи внаслідок девальвації гривні стано­вили у доларовому вираженні 1 млрд дол.

Загострення проблем реформування економіки зумовлювалося не­достатнім ступенем обгрунтованості економічних реформ, повіль­ним формуванням правової бази, протистоянням між гілками влади, недосконалим механізмом соціальних компенсацій, зовнішньоеконо­мічними прорахунками тощо. У цих умовах виникла необхідність, як про це наголошується у позачерговому посланні Президента Украї­ни Л. Кучми до Верховної Ради України (19 листопада 1998 р.), пере­орієнтувати грошово-кредитну систему та бюджетно-фінансову по­літику на безпосереднє сприяння відновленню виробництва і розвит­ку продуктивних сил.

У березні 1998 р. за змішаною мажоритарно-пропорційною систе­мою відбулися чергові вибори до Верховної Ради 14-го скликання. У виборах взяли участь 30 партій та політичних блоків, громадських організацій, але перемогу одержали представники 8 партій, що й виз­начило політичний спектр нового українського парламенту. Станом на 28 травня 1998 р. у Верховній Раді України з урахуванням обраних в одномандатних округах склалася така розстановка політичних сил: фракція Комуністичної партії України — 121 депутат; фракція Народно-демократичної партії — 92 депутати; фракція Народного Руху — 47 депутатів; фракція "Громада" — 39 депутатів; фракція блоку Соціалістичної та Селянської партій — 35 депутатів; фракція Соціал-демократичної партії України (об'єднаної) — 25 депутатів; фракція Партії зелених України — 24 депутати; фракція Прогресив­ної соціалістичної партії України — 17 депутатів. Разом обрано 436 депутатів, з них 400 входять до складу депутатських фракцій.

Згідно з правовими актами Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України триває реформування структурних підрозділів держави. Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів (квітень 1996 р.) про реформування органів внутрішніх справ України, у 1998 р. ство­рено нову структуру органів МВС — внутрішню контррозвідку, зі складу органів внутрішніх справ країни виведено пенітенціарну сис­тему (створено спеціальний комітет), скорочено штат МВС на 20 %. Активно ведеться боротьба проти злочинних угруповань, але рівень нерозкритих злочинів залишається ще досить високим.

Зусилля Міністерства оборони України були зосереджені на вико­нанні Державної програми будівництва та розвитку Збройних сил на період до 2005 р. У 1998 р. завершився перший етап цього процесу. Збройні сили України налічували 320 тис. військовослужбовців та 100 тис. цивільних осіб, а до кінця 2000 р. — відповідно 310 та 90 тис. Треба визнати, що формування Збройних сил України відбу­вається у складних умовах: через обмежені бюджетні можливості держави в червні 1998 р. Указом Президента України Л. Кучми тим­часово на рік було зупинено військовий призов до Збройних сил.

Незважаючи на збільшення частки малих підприємств у вироб­ництві внутрішнього валового продукту (ВВП) з 4,1 % у 1996 р. до 7,6 % в 1998 р., їх роль в економіці держави залишається незначною. В Україні в 1999 р. діяло приблизно 160 тис. малих підприємств, де працювало 8 % населення. За 1998-1999 рр. кількість цих підприємств збільшилася в 1,5 раза, але показники підвищення ролі середнього класу залишились дуже низькими порівняно з розвиненими країна­ми, де внесок малого бізнесу до ВВП становить 70-80 %.

У 1998 р. кількість фермерських господарств зменшилася на 0,11 %. На 1 січня 1999 р. їх налічувалося 35,5 тис. У користуванні цих гос­подарств було 1,0292 млн га сільськогосподарських угідь. Вони про­дали заготівельним організаціям 878 т живого м'яса худоби та птиці, а також 4,4 тис. т молока і молочних продуктів. Однак це дуже малий внесок у постачання продовольства.

Вагомих успіхів домоглися науковці, робітники машинобудівних заводів України у створенні ракети-носія "Зеніт" для участі у Все­світньому проекті супутникового зв'язку "Глобал стар", зокрема під­приємства "Південне" та "Південмашзавод" розробляли проект за­пуску "Зеніта" з морської платформи.

Однак загалом соціально-економічне становище країни, політич­не життя в 1998 р. характеризується в історії України трагічними по­діями, масовими виступами шахтарів, природними катаклізмами.

На шахті ім. Скочинського державної холдингової компанії "Дон-вугілля" 6 квітня 1998 р. внаслідок вибуху газу метану загинуло 63 шахтарі.

Шахтарі західного Донбасу в червні того ж року здійснили майже 500-кілометровий піший марш до Києва, вимагаючи від уряду по­ліпшення стану справ у вугільній галузі, ліквідації заборгованості із заробітної плати.

На початку листопада 1998 р. на Закарпатті внаслідок великої по­вені загинуло 18 людей, зруйновано 2655 будинків, а 2800 будівель потребують капітального ремонту. Стихія завдала збитків області на суму 584 млн грн, а збитки населення перевищують 57 млн грн.

Як і в 1998 р., Державний бюджет 1999 р. був прийнятий Вер­ховною Радою в останній день року після досягнення консен­сусу зі спірних положень. Доходи бюджету встановлено в розмірі 23,895 млрд грн, витрати визначено в розмірі 25,135 млрд грн. Дефі­цит Державного бюджету становив 1 % ВВП (1,24 млрд грн). Порів­няно з 1998 р. доходи і витрати збільшились (у 1998 р. доходи стано­вили 21,1 млрд грн, витрати — 24,5 млрд грн), набагато зменшився дефіцит (у 1998 р. він дорівнював 3,5 млрд грн). У Державному бюд­жеті 1999 р. було заплановано істотне збільшення витрат на охорону здоров'я (530 млн грн) й освіту (1,8 млрд грн), соціальний захист і соціальне забезпечення (2,2 млрд грн), потреби національної оборо­ни  (1,7 млрд грн), забезпечення безпеки держави (1,65 млрд грн).Перша половина 1999 р. була багата на різноманітні події, що да­ють уявлення про економічне становище України, особливості її со­ціально-політичного розвитку напередодні президентських виборів, а також характеризують систему міжнародних відносин, яка домі­нуватиме на початку третього тисячоліття.

На початку 1999 р. було оприлюднено стратегічний документ, під­готовлений Кабінетом Міністрів України — програму "Україна-2010". Мета цієї програми — максимально підвищити рівень життя населення республіки. Так, програмою заплановано підвищити се­редній рівень заробітної плати до 60 %, збільшити загальний обсяг інвестицій в економіку України до 2005 р. до 60 млрд дол., а у 2010 р. — до 140 млрд дол. Причому частка іноземного капіталу не повинна перевищувати 25 млрд дол. Програма "Україна-2010" має три основ­ні напрямки: оздоровлення підприємств, досягнення економічної ста­більності, структурні зміни в економіці. Програмою також передба­чено збільшення середньої тривалості життя громадян України з 67 до 70 років. Як відомо, останніми роками спостерігається зменшення чисельності населення України. На 1 жовтня 1999 р. населення Украї­ни 49,8 млн осіб, міське — 33,8 млн, сільське — близько 16 млн осіб (у 1998 р. — відповідно 50,3 млн, 34,11млн і 16,16 млн осіб).

продовження

akadem12.at.ua
monster