Розгортання державотворчого процесу і творення національної економіки

Розгортання державотворчого процесу і творення національної економіки

У перші місяці 1999 р. в Україні тривало падіння промислового ви­робництва. За січень — березень 1999 р. промисловими підприєм­ствами вироблено продукції на 15,2 млрд грн, що на 2 % менше по­рівняно з аналогічним періодом 1998 р. Обсяги промислового вироб­ництва зменшились у 16 із 25 регіонів України, зокрема в хімічній і нафтохімічній промисловості — на 16,7 %, у промисловості будівель­них матеріалів — на 11 %, у машинобудуванні та металообробці — на 8 %. У лютому 1999 р. в Україні не працювало 17,9 % підприємств. Загальні обсяги промислового виробництва за перші 4 місяці 1999 р. порівняно з відповідним періодом 1998 р. зменшились на 2,7 %.

У першому кварталі 1999 р. ВВП зменшився на 4,2 %, що виходить за межі прогнозованого рівня розвитку економіки республіки в 1999 р. Однак уряду і Національному банку України вдалося втримати ста­більність гривні й знизити рівень інфляції. На початок 1999 р. рівень інфляції становив 2,5 %, у лютому — 1 % порівняно з 1,5 % у січні. При цьому ціни на продовольчі товари зросли на 1,8 %. Майже на 16 % зменшилась заробітна плата у січні 1999 р. порівняно з груднем 1998 р., причому в сільському господарстві — на третину, а у про­мисловості — на 13,4 %. У 1999 р. понад 60 % селян мали доходи, нижчі за офіційну межу бідності: місячний дохід 14 % селян не переви­щував 10 грн, лише 8,6 % — понад 100 грн. Своєчасно заробітну пла­ту одержували тільки 30 % працюючих в Україні. На квітень 1999 р. за­боргованість із заробітної плати становила 6,6 млрд грн. Причому 60 % заборгованості припадало на позадержавну сферу. Станом на

1  квітня 1999 р. загальна сума заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій, матеріальної допомоги становила 11 млрд грн.

Станом на 1 квітня 1999 р. кількість безробітних в Україні стано­вила 1,6 млн осіб. За прогнозами Міністерства праці й соціальної політики до кінця 1999 р. кількість безробітних мала перевищити

2  млн осіб.

Бюджет країни має великий дефіцит, що зумовлено відсутністю достатніх валютних джерел для обслуговування зовнішнього і внут­рішнього боргів. Зовнішня заборгованість України на 1 березня 1999 р. становила 11,2 млрд дол. Однак попри це Україна продовжу­вала позичати гроші. У вересні 1998 р. МВФ і Україна уклали три­річну угоду про підтримку економічної програми українського уря­ду на 1998-2001 рр. на загальну суму 2,25 млрд дол. Згідно з цією угодою у березні 1999 р. Україна одержала черговий транш на суму 153 млн дол. У тому ж році Україна повинна була повернути 2,2 млрд дол. за іноземні кредити. Станом на квітень 1999 р. кожний житель України заборгував МВФ приблизно 70 грн. На виконання умов зга­даної угоди з 1 квітня 1999 р. було підвищено тарифи за електроенер­гію та природний газ відповідно на 20 та 25 %, а з 1 травня у 14 регіо­нах України було введено 90-відсоткову оплату житлово-комуналь­них послуг.

У лютому 1999 р. після стабілізації рівня інфляції було встановле­но нові параметри валютного коридору: 3,4-4,6 грн за 1 дол., як пе­редбачалося Державним бюджетом. В Україні економічна криза па­діння розгорталася на тлі мікрорівня економіки. З її наслідками сти­кається кожен мешканець України. Неплатежі між підприємствами, невиплата заробітної плати, безробіття, низькі доходи бюджету й розвал соціальної сфери, падіння національної валюти й виробниц­тва стали основними ознаками економічної кризи. Про причини цієї кризи свідчать дані соціологічного опитування, здійсненого напри­кінці квітня 1999 р. Українським інститутом соціальних досліджень та Центром "Соціальний моніторинг". На запитання: "Які ви бачите основні недоліки діяльності влади у сфері економіки?", респонденти відповіли так: нездатність боротися з безробіттям — 66 %, некомпе­тентність влади в питаннях економіки — 62 %, відсутність уваги до проблем села та агропромислового комплексу — 52 %, відсутність підтримки вітчизняного виробника — 52 %, невиправдано високий рівень податків будь-якої економічної діяльності — 51 %, недостатня підтримка розвитку великих підприємств — 48 %, недостатня під тримка малого підприємництва — 31 %, недостатні зусилля в розвит ку економічних зв'язків з Росією — 31 %.

За розвитком людського потенціалу Україна посідає 102 місце у світі, про що йдеться в доповіді "Про розвиток людини у 1998 р.", підготовленій на замовлення Програми розвитку ООН. В 1997 р. Ук раїна посідала 95-те місце. У документі зазначається, що в такій си туації перебуває не тільки Україна, а й інші держави з перехідною економікою.

У першій половині 1999 р. до економічних труднощів додалися при родні катаклізми. Так, у селі Костинці Чернівецької області 18 квітня 1999 р. величезний зсув на площі 5 км² знищив 40 житлових будинків і частково зруйнував 65, в окремих районах Закарпатської області значних руйнувань завдала повінь. Багато фінансових витрат по трібно також для ліквідації наслідків катастрофи і закриття Чорно бильської АЕС, фінансування проекту "Укриття". Останніми рока ми на Чорнобиль припадало 5-7 % витрат Державного бюджету. За 1992-1998 рр. витрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської ката строфи перевищували 5 млрд дол.

У політичному житті України також відбулося багато "потрясінь". Напередодні слухання у Верховній Раді України подання Генераль ної прокуратури України про притягнення до кримінальної відпові дальності екс-прем'єра, лідера партії "Громада" П. Назаренка, який у цей час перебував у Швейцарії нібито на лікуванні, 17 лютого 1999 р. Верховна Рада прийняла рішення про позбавлення його депутатської недоторканності. П. Назаренко переїхав до США, де звернувся до імміграційної служби з проханням про надання політичного притул ку. Ця подія прискорила розкол у партії "Громада". її колишні чле ни Ю. Тимошенко та А. Турчинов заснували нову фракцію — "Бать ківщина". Розкол відбувся також і у Народному Русі. У лютому 1999 р. було створено фракцію НРУ-2 на чолі з Ю. Костенком. Після трагічної загибелі в автомобільній катастрофі 25 березня В. Чорно вола майже через тиждень — 2 квітня — лідером НРУ-1 у парламенті став колишній міністр закордонних справ Г. Удовенко.

У березні 1999 р. на установчих зборах Всеукраїнського об'єднан ня демократичних сил "Злагода" Л. Кравчука, В. Пустовойтенка та

І. Плюща було обрано його співголовами. В основу практичної ді яльності цього об'єднання було покладено розроблену Кабінетом Міністрів України програму "Україна-2010". 7 квітня Верховна Рада України прийняла постанову про проведення чергових виборів Пре зидента України 31 жовтня 1999 р. Ще раніше (у січні) Верховна Рада України прийняла Закон України "Про столицю України — місто-ге рой Київ". На основі цього Закону було ухвалено рішення (у березні) про проведення виборів Київського міського голови 30 травня 1999 р. У цей час, мабуть, не було жодної центристської чи правоцентрис тської партії, яка б тією чи іншою мірою не переживала розколу у своїх лавах: Народно-демократична партія (НДП), Ліберальна пар тія України (ЛПУ), Демократична партія України (ДемПУ), Партія зелених України (ПЗУ). При цьому загальним для всіх були не стіль ки ідеологічні суперечності, скільки, більшою чи меншою мірою, став лення до діючої влади напередодні президентських виборів. Розколи в партіях призвели до створення нових політичних об'єднань, а та кож фракцій у Верховній Раді України. Станом на 15 травня 1999 р. у Верховній Раді 14-го скликання замість 8 фракцій стало 13.

На посаду мера Києва (станом на 1 січня 1999 р. у Києві прожива ло 2 млн 626,5 тис. осіб) претендувало багато кандидатів, серед яких діючий міський голова О. Омельченко, Г. Суркіс (СДПУ(о)), В. Ба бич (ВОХ) та ін. Переміг на виборах О. Омельченко.

Початок президентського марафону поклали з'їзди партій та збо ри виборців, на яких було висунуто багато кандидатів у Президенти України: Л. Кучму (висунутий зборами виборців у м. Києві), П. Симо ненка (від КПУ), Г. Удовенка (від НРУ-1), Ю. Костенка (від НРУ-2), О. Мороза (від СПУ), Н. Вітренко (від ППСУ), О. Ткаченка (від СелПУ), Є. Марчука (від СДС), М. Габера (від патріотичної партії України), О. Базилюка (від Слов'янської партії), Ю. Кармазіна (від партії за хисників Вітчизни), В. Кононова (від ПЗУ), В. Олійника (висуну тий зборами виборців у м. Кіровограді), В. Онопенка (від УСДП), О. Ржавського (від Всеукраїнського політичного об'єднання "Єдина родина").

У результаті виборів 31 жовтня у другий тур вийшли Л. Кучма і лідер Комуністичної партії України П. Симоненко. За президентсь кими виборами спостерігали понад 400 експертів ООН, ОБСЄ, Ради Європи та ін.

Другий тур виборів відбувся 14 листопада 1999 р. Перемогу здо був діючий Президент Л. Кучма.

Підсумки президентських виборів в Україні засвідчили поразку правоцентристських партій, а також те, що організованих політичних сил нелівої орієнтації у країні немає й існування легальної могутньої комуністичної опозиції для більшості суспільства апріорно неприйнят­не. Отже, проголосувавши за Л. Кучму, народ проголосував за незмінність курсу, обраного Україною в грудні 1991 р.

Виборча кампанія відбувалась у складній економічній та політич­ній обстановці в країні. Так, індекс інфляції станом на 1 травня 1999 р. підвищився на 5,9 %. Верховна Рада України 20 травня прийняла по­станову за підсумками звіту Кабінету Міністрів України про вико­нання Державного бюджету за перший квартал 1999 р. У ній, зокре­ма, наголошувалося: урядом не забезпечено виконання 30 із 40 за­планованих дохідних джерел, у результаті чого до дохідної частини Державного бюджету недоотримано понад 400 млн грн, тобто борги уряду населенню із соціальних виплат продовжують збільшуватися. Ціни на ліки підвищились на 150-200 %. Обсяг українського експор­ту товарів і послуг до країн СНД у першому кварталі 1999 р. порівня­но з аналогічним періодом 1998 р. зменшився на 22,4 %, у тому числі до Росії — на 18,9%.

За прогнозами часопису "Financial Times" за 19 травня 1999 р., на Україну очікував дефолт, тобто неспроможність виконати міжнарод­ні фінансові зобов'язання.

У першій половині 1999 р. Україна активно здійснювала зовнішню політику, спрямовану на забезпечення тісних зв'язків з державами Західної Європи, інтеграцію до європейського економічного просто­ру. У Львові 14-15 травня відбувся VI саміт голів держав Централь­ної Європи, в якому взяли участь президенти України, Польщі, Бол­гарії, Чехії, Румунії, Німеччини, Австрії, Італії, Угорщини, Словенії. Учасники саміту розглянули питання європейської безпеки, економі­чних і політичних контактів між країнами регіону, закликали уряд Белграда виконати всі вимоги міжнародного співтовариства щодо врегулювання косовської проблеми.

У другій половині 1999 р. відбулися помітні зміни в економічному й політичному житті країни. В основному було подолано падіння ВВП. Обсяг промислового виробництва збільшився на 4,3 %. З випе­реджаючими темпами відбувалося виробництво товарів народного споживання (17,2 %), у тому числі непродовольчих товарів (10,2 %).

Відбувся перелом у реформуванні відносин власності. Понад 70 % загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержав­них підприємствах. В економіці утвердились основи ринкової інфраст­руктури. На кінець 1999 р. в Україні було зареєстровано 203 ко­мерційні банки, 1330 інвестиційних компаній та фондів, 2250 ауди­торських фірм, 290 страхових компаній, 340 бірж, 390 кредитних спілок.

Помітні зрушення в розвитку економіки в цей період частково від­билися на вирішенні окремих питань соціальної політики. Так, з 1 жовтня 1999 р. було підвищено стипендії студентам та учням; мі­німальний розмір пенсії за віком встановлено 30 грн. Зменшилась за­боргованість з пенсій, майже вдвічі зменшилася заборгованість із за­робітної плати працівникам бюджетної сфери. Однак починаючи з жовтня спостерігалося падіння курсу гривні (4,6 грн. за 1 дол.).

Проблеми подальшого розвитку сільського господарства та шляхи їх вирішення розглядаються в Указі Президента України від 3 грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки". Згідно з цим Указом уряд, органи ви­конавчої влади на місцях повинні реформувати колективні сільсь­когосподарські підприємства на засадах приватної власності на зем­лю та майно. Члени цих підприємств мають право виходити з них із земельними частками (паями) та майновими паями і створювати на їх основі приватні (приватно-орендні) підприємства, селянські (фер­мерські) господарства, сільськогосподарські кооперативи.Подальші заходи щодо стратегії перетворень на 2000-2004 рр. були визначені у Посланні Президента України Верховній Раді України.

akadem12.at.ua
monster