Воскресенье, 19.11.2017, 06:05
Приветствую Вас Гость | RSS

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Запорозька Січ

4.2. Запорозька Січ

Втікаючи від польських і литовських панів, королівських старост, багато козаків просувалися далі на південь до Дніпровських по­рогів — на Дніпровський Низ. У нижній течії Дніпро тоді перегород­жували дев'ять порогів — ряди кам'яних скель заввишки 4-7 метрів. За останнім порогом Дніпро широко розливався, утворюючи чис­ленні притоки, луки та острови. Саме тут знаходили захист козаки, що й відбито у приказці "Січ — мати, Великий луг — батько, степ і воля — козацька доля". На численних островах для захисту від татар козаки споруджували укріплення — січі (зроблені зі зрубаних (січе­них) дерев). З невеликими військовими загонами козаки об'єднались у великий козацький союз з центром, який дістав назву Запорозька Січ. Завдяки природним умовам Запоріжжя було неприступним як для литовських і польських військ, так і для татарських й турецьких орд. У систему Запорозької Січі ввійшли всі невеликі містечка — січі.

У переносному розумінні слово "січ" означало столицю запорозь­кого козацтва, постійний центр керування військовими справами. Поряд зі словом "січ" вживалося слово "кіш". Його тлумачили як правління або місце тимчасового перебування козаків, військового та­бору. Слова "січ" і "кіш" у козаків були синонімами.

Запорозька Січ існувала понад 200 років. За цей час козаки зміни­ли вісім січей: Хортицьку, Базавлуцьку, Томаківську, Микитинську, Чортомлицьку, Олешківську, Кам'янську та Нову. Це відбувалося з різних причин (стратегічне положення, територія, якість води, зов­нішні обставини тощо). Найвідомішою є Січ на острові Хортиця. Ви­никнення Хортицької Січі пов'язане з ім'ям українського князя, чер­каського і канівського старости, одного з перших козацьких ота­манів Дмитра Вишневецького, відомого в народних думах під ім'ям Байди. Він із загоном козаків між 1552 і 1556 р. побудував на Хортиці укріплений замок всупереч волі польського короля і Великого князя литовського Сигізмунда II Августа, який схилявся до угодовської політики стосовно Кримського ханства. Із цього укріплення козаки здійснювали походи проти татар і навіть нападали на турків. Коли Литва відмовилася підтримати хрестовий похід Д. Вишневецького проти мусульман, він поїхав до Москви, сподіваючись з її допомо­гою розгромити Кримське ханство. Проте похід Д. Вишневецького на Кафу завершився невдачею, бо російський цар Іван Грозний не надав допомоги, на яку той сподівався. Розчарований, Д. Вишне-вецький повернувся в Україну і організував похід до Молдавії, проте молдавани схопили його і передали туркам, які в 1563 р. стратили його в Константинополі.

Наприкінці 60-х років XVI ст. козаки перенесли Січ на острів Тома-ківка (тепер він затоплений водами Каховського водосховища), який розміщувався на відстані 60 км північніше Хортиці. Томаківська Січ існувала з 60-х до початку 90-х років XVI ст. За цей час запорозькі ко­заки здійснили чимало походів на татарські й турецькі фортеці При­чорномор'я. Вони спускалися на човнах "чайках" Дніпром до моря і там розбивали турецькі кораблі. У 1577 р. запорозький гетьман Іван Підкова розгромив військо молдавського господаря Петра Мірчі, захопив його столицю Ясси і став господарем Молдови. Проте в 1578 р., зазнавши поразки від турків і відступивши в Галичину, Підкова був заарештований поляками і страчений у Львові. У на­ступні роки запорожці здійснювали походи у Крим, на Очаків, Акер­ман, Козлів (Євпаторію). Томаківська Січ стала базою першого вели­кого селянсько-козацького повстання в 1591-1593 рр. на чолі з Криш-тофом Косинським — гетьманом реєстрового козацтва.

Під час одного з козацьких походів татари в 1593 р. зруйнували Січ. Запорожці змушені були перенести її на острів в гирлі річки Ба-завлук (нині острів затоплений Каховським морем).

Базавлуцька Січ була добре укріплена. За часів її існування від­бувалися великі козацькі повстання проти Речі Посполитої і морські походи козаків проти турецької імперії. Тоді ж військова організація Запорозької Січі досягла високого рівня розвитку.

Після поразки народних повстань у 1633 р. Січ було перенесено на Микитів Ріг — мис на правому березі Дніпра (нині тут місто Ніко­поль). У 1647 р., коли почалася визвольна війна проти Речі Посполи­тої, гетьманом Микитинської Січі був обраний Богдан Хмельницький.

У XVI-XVIII ст. Запорозька Січ відіграла велику роль в історії ук­раїнського народу. Запоріжжя стало зародком нового українського (козацького) державництва. Запорозька Січ була своєрідною війсь­ково-адміністративною організацією. Військо Запорозьке мало два поділи — військовий і територіальний. Військо завжди поділялося на 38 куренів (частин війська), а територія — спочатку на п'ять, а потім на вісім паланок (з татарської — "маленька фортеця").

Соціальний устрій Війська Запорозького був демократичний. Усі запорожці мали однакові права. Вони називали себе "товаришами", а своє військо — "товариством", або "лицарством" Війська Запорозь­кого. Жінок на Січ не допускали, там жили виключно чоловіки. Пи­саного кодексу законів не було, в основі життя козацької громади лежали звичаї, традиції.

Верховна влада належала військовій раді — загальній раді запо­рожців. Рада збиралась у визначений час, а іноді — на термінову ви­могу козаків. На військових радах вирішувалися найважливіші питання життя Війська Запорозького, зокрема відбувалися вибори адміністративно-судового апарату.

На чолі Війська Запорозького стояла виборна військова старши­на — кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул і війсь­ковий писар, яких обирали на раді. Кошовому отаманові належала військова, адміністративна, судова і духовна влада, а у воєнний час він був головнокомандувачем і мав необмежену владу. На раді йому вручали булаву як символ влади. Влада кошового обмежувалася трьома умовами — звітом, часом і радою. Щороку 1 січня кошовий під час виборів військової старшини мав звітувати про свої дії щодо війська. Якщо він скоював якісь злочини, його могли навіть стра­тити. Кошового отамана обирали лише на рік. Виняток робили для дуже популярних отаманів. Наприклад, Іван Сірко був кошовим ота­маном 15 років, а Петро Калнишевський — 10. Проте їх обирали що­року. Без скликання загальної ради всього Війська Запорозького ко­шовий отаман не міг ухвалювати важливих рішень. Жив він завжди в тому самому курені, що й до обрання кошовим, їв разом з козака­ми. Тільки наприкінці існування Січі військова старшина почала бу­дувати власні будинки й окремо харчуватися.

Другим за значенням у Війську Запорозькому був військовий суд­дя. Писар завідував військовою канцелярією, осавул стежив за по­рядком і гідною поведінкою козаків у мирний час на Січі, а у воєн­ний — у таборі.

Після запорозької військової старшини йшли курінні отамани. їх обирали на курінних радах. Вони виконували роль інтендантів, тоб­то зобов'язані були стежити за постачанням продуктів і дров у свій курінь, зберігати гроші та майно в курінній скарбниці.

За військовою старшиною йшли військові службовці. Так, війсь­ковий довбиш скликав козаків для воєнних походів, на ради, релі­гійні свята, виконував "поліційні" обов'язки. Військовий гарматник завідував всією запорозькою артилерією і боєприпасами. Військовий тлумач був перекладачем.

Для керування життям паланок обиралися паланкові начальники на чолі з полковником. Полковник був також начальником бойової частини війська — полку — у воєнному поході. Військо Запорозьке мало військові знаки (бунчук — мідна або позолочена куля на дере­в'яному держаку з прикріпленим кінським хвостом), корогви (прапо­ри) і печатку-герб із зображенням козака з гвинтівкою на плечі, шаб­лею і списом поруч з ним. Січова корогва (прапор) була малинового кольору. З одного боку прапора був зображений Святий архангел Михаїл, з іншого — білий хрест в оточенні небесних світил.

Основною військовою одиницею був полк, який поділявся на сот­ні. Козаки були як пішими, так і кінними. На озброєнні запорожці мали гармати, мушкети, пістолети, шаблі, списи, лук, стріли. Кіль­кість війська не була постійною і коливалася від 6 до 15 тис. добре озброєних козаків. Січ мала свій флот, що складався з 80-150 човнів "чайок". На кожній "чайці" розміщувалось 20-30 веслярів, 50-70 бо­йових козаків, 4-6 гармат.

Запорожці активно захищали український народ від кримських та­тар і турків. Найбільші козацькі походи були здійснені на початку XVII ст. У 1606 р. козаки спустошили Варну — турецький укріпле­ний пункт на Чорному морі; у 1608 р. захопили Перекоп, у 1609 р.Кілію, Гзмаш, Акерман. У 1615 р. козаки на 80 "чайках" на очах у ту­рецького султана і його тридцятитисячної армії проникли у Констан­тинопольську гавань і спалили її, а в 1620 р. вони повторили таку саму акцію. У 1616 р. вони захопили Кафу і звільнили тисячі полоне­них. У відповідь на це турецький султан Осман II зібрав 160-тисячне військо, разом з кримським ханом напав на Річ Посполиту і в 1620 р. розбив під Цецорою польські війська. У 1621 р. під час битви 35-ти-сячного польського війська з турками під Хотином 40 тисяч козаків на чолі з гетьманом Сагайдачним прийшли на допомогу і врятували польську армію від розгрому. Описуючи дії козаків, турецький істо­рик Найма у XVII ст. зазначав: "Можна стверджувати напевне, що немає на світі людей, які б менше дбали про своє життя і менше боя­лися смерті, ніж ці... Знавці військової справи твердять, що ці сірома­хи завдяки своїй хоробрості й спритності у морських боях не мають собі рівних в усьому світі".

Уже в XVI ст. Запорозька Січ почала відігравати помітну роль у міжнародних справах. Гз Запорозькою Січчю встановлювали відно­сини Росія, Туреччина, Кримське ханство, Австрія, Венеція, Ватикан. Січ діяла як суверенна держава і в зовнішніх відносинах, і під час воєн.

З огляду на викладене випливає, що запорізькі козаки мали всі ос­новні характерні для республіки елементи самостійного державного устрою. Він став основою нового українського козацького держав-ництва у період визвольної війни 1648-1654 рр.

Самостійність запорожців непокоїла литовську і польську шляхту. Щоб встановити контроль над козаками, було ухвалено рішення взя­ти на державну службу певну їх кількість і використати в боротьбі проти татар. У 1572 р. король Сигізмунд II видав універсал про фор­мування полку з 300 козаків. Цих козаків вносили до спеціальних списків — реєстрів, тому вони дістали назву реєстрових козаків. Но­вий польський король Стефан Баторій у 1578 р. збільшив їх кількість до 600. їм було надано певні привілеї: окремий суд, звільнення від по­датків і повинностей, право власності на землю, дозвіл вільно займа­тися ремеслом і торгівлею, допомогу одягом, зброєю, а також уста­новлено невелику платню. Проте після участі в селянських повстан­нях у 1591-1596 рр. реєстрове козацтво було ліквідоване і відновлене знов у 1599 р. У 1638 р. його кількість збільшено до 6 тис. Полкови­ми містами стали Чигирин, Черкаси, Переяслав, Корсунь, Біла Церк­ва, Канів. Старшим реєстру в 1637 р. польський уряд призначив I. Ка-раїмовича. Рядове козацтво, незважаючи на привілеї, перебувало у складному становищі, невдоволеність і протест проти польської шлях­ти постійно посилювалися.

akadem12.at.ua
monster

Меню сайта

Форма входа

СТАТИСТИКА