Західноукраїнські землі під владою Австрійської монархії

8.2. Західноукраїнські землі під владою Австрійської монархії

Наприкінці XVIII ст. західноукраїнські землі опинилися під владою Австрійської монархії. Окрім Закарпаття Австрійська монархія в той час почергово здобула окремі західноукраїнські землі: у 1772 р. після першого поділу Польщі — Галичину; у 1774 р. до Галичини приєдна­но Буковину, що її відібрала Австрія в Оттоманської імперії, яка зане­падала; у 1795 р. після третього поділу Польщі — землі між річками Піліцою, Віслою і Бугом, до складу яких входили воєводства Кракі­вське, Сандомирське, Люблінське і частина Мазовецького, Під-ляшського, Холмського і Брест-Литовського воєводств.

Перша половина XIX ст. стала для Західної України останнім ета­пом розкладу панщинно-кріпосницької системи господарства. Гали­чина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими провінціями. Промисловість їх залишалася на мануфактурній стадії. Кріпосництво заважало розвитку промисловості, а також сільського господарства — провідної галузі в економіці Західної України. Вели­ке феодальне землеволодіння було панівним у Закарпатті та Гали­чині, тоді як на Буковині за відсутності панщинної системи перева­жали селяни-власники (до 30 %).

Посилюється селянська боротьба у формах скарг, втеч, підпалів, розправ, відмов сплачувати податки, виконувати розпорядження ад­міністрації маєтків. Своєрідною формою антифеодальної боротьби був рух опришків. Десятки й сотні селян Прикарпаття озброювалися і втікали в малодоступні райони Карпат, стаючи на шлях збройної бо­ротьби.

Славною сторінкою в історії українського народу стало повстан­ня в Північній Буковині в 1847-1848 рр. під керівництвом Лук'яна Кобилиці (1812-1851), який був обраний селянами Буковини до авст­рійського парламенту. Він на чолі селянських мас боровся за під­тримку революції в Угорщині, за послаблення гноблення українсько­го селянства в Північній Буковині. Антикріпосницький рух тривав півтора року. Схоплений у полон Кобилиця був страчений. Як і Кар-мелюк, він став героєм багатьох народних пісень та легенд.

Складні соціальні, економічні, національні умови розвитку захід­ноукраїнських земель знову поставили на карту існування україн­ського народу як такого. Визначну роль у духовному відродженні ук­раїнського народу відіграв гурток "Руська трійця". Я. Головацький, М. Шашкевич, І. Вагилевич започаткували розвиток нової літерату­ри, культури, пробуджували національну свідомість українців Гали­чини. Вони видали збірник "Русалка Дністрова" (1837)— першу книжку, написану українською мовою. В умовах політичного без­прав'я та переслідування прогресивної думки цей літературний гур­ток проіснував недовго (1833-1837 рр.). Розбуджена, хоч і з труд­нощами, національна свідомість набирала сили, особливо під час ре­волюції 1848 р. Спалахнувши у лютому 1848 р. у Франції, полум'я революції перекинулося в Італію, Німеччину, а згодом і в багато­національну Австрійську імперію. Тут було проголошено буржуаз­но-демократичні свободи, скликано перший парламент. Революційні події у Східній Галичині, на Буковині та в Закарпатті стали складо­вою Австрійської буржуазно-демократичної революції.

Протягом 1848-1849 рр. селянська боротьба все ще мала стихій­ний характер, але поступово аграрний рух набрав політичного змісту. Селянство висунуло своїх депутатів до парламенту. Австрійський уряд змушений був здійснити аграрну реформу на Західній Україні рані­ше, ніж в інших провінціях. Селяни дістали особисту свободу, але втратили право користуватись лісами, пасовиськами та іншими вкрай необхідними для ведення господарства угіддями. Мало того, магнати з допомогою австрійської бюрократії добилися багатомільйонного викупу, який змушені були заплатити селяни колишнім поміщикам за "даровану" волю.

Капіталізм, що розвивався на західноукраїнських землях, ліквіду­вав цехи в містах, старосвітські господарства в селах, але не сприяв ні виникненню фабричної промисловості, ні створенню високопро­дуктивної економіки в землеробстві. Капіталізм розорив дрібних виробників, різко збільшив кількість безробітних замість того, щоб створити осередки виробництва, які поглинали б робочу силу проле-таризованих верств. Зростали бідність і злидні, колишні виробники ставали пауперами (від лат. pauper — бідний). Особливо швидко па­уперизувалося село. Безземельні селяни перетворювалися на "халуп­ників", які мали власну хату з городами, і "комірників", які не мали ні хати, ні землі. Тим часом окремим магнатам належали десятки й сотні гектарів найкращих земель, лісів та угідь.

Пролетаризоване селянство, яке становило абсолютну більшість населення Західної України, знемагало під тягарем визискування, здирства, деспотизму, зазнавало жорстокого національного гноблен­ня. Та його боротьба не зникла безслідно. Культурно-національним завоюванням українського селянства Галичини в 1848-1849 рр. ста­ло створення кафедри української мови при Львівському універси­теті, організація українських початкових та середніх шкіл, газети "Зоря галицька", створення культурно-просвітницького товариства "Галицько-руська матиця" та Народного Дому у Львові. У той час у Львові виникла політична організація — Головна руська рада. Пред­ставляли її духовенство та міська інтелігенція. Рада поділялася на відділи, кожний з яких опікувався певним колом справ: шкільних, се­лянських, фінансових. Рада вимагала поділу Галичини на українську і польську.