Воскресенье, 19.11.2017, 05:50
Приветствую Вас Гость | RSS

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Військово-політичне становище України (1918-1920 рр.)

У жовтні 1919 р. Червона Армія зупинила наступ денікінських військ і розпочала контрнаступ. 11 грудня 1919 р. було звільнено від денікінців Полтаву і Харків. Київ було визволено 16 грудня 1919 р. від білогвардійців і петлюрівців. Цього дня в Москві було створено надзвичайний орган влади — Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком). До його складу ввійшли Г. Петровський, В. Затон-ський, Д. Мануїльський, М. Владимиров, В. Чубар. Цей комітет у мі­ру звільнення території призначав ревкоми в губернії, повіти, міста.

Продовжуючи наступ на Правобережну Україну, Червона Армія в районі Вінниці оточила об'єднану групу військ А. Денікіна, С. Пет­люри та УГА. Частини УГА відмовилися воювати за А. Денікіна і пе­рейшли на бік Радянської влади, а С. Петлюра, залишивши наказ про призначення М. Омеляновича-Павленка керівником решти своїх військ, 5 грудня 1919 р. з кількома міністрами Директорії таємно тікає до Польщі. Визволивши район Східної, Лівобережної та Пра­вобережної України, Червона Армія на початку лютого 1920 р. звіль­нила від білогвардійців Південь України, а рештки розбитої Добро­вольчої армії з України і РСФРР відійшли у Крим.Таким чином, на початку лютого 1920 р. радянська влада в Ук­раїні була відновлена.

Після поразки А. Денікіна Антанта зробила головну ставку в боротьбі проти радянської влади на генерала Врангеля, війська яко­го перебували у Криму і на Півдні України, а також на Польську армію Пілсудського. Правлячі кола Польщі взяли собі на допомогу уряд Директорії. У процесі підготовки війни проти УСРР і РФСРР, щоб надати своїй агресії якоїсь юридичної основи, 22 квітня 1920 р. уряд Пілсудського підписав з С. Петлюрою і ще кількома міністрами колишньої Директорії воєнно-політичну конвенцію "Варшавський договір". За цим договором польський уряд визнавав за Директо­рією "верховну владу на Україні" на чолі з головним отаманом С. Петлюрою. За Польщею залишалися території, захоплені її вій­ськами (Холмщина, Підляшшя, Посяння і Лемківщина, Західна Во­линь, частина Полісся, вся Галичина). Але Польща відмовилася від претензій на територію в межах Речі Посполитої 1772 р. Збройні сили УНР переходили під командування Польщі.

Об'єднані сили Польщі (150 тис. осіб) і УНР (15 тис. осіб) 25 квітня 1920 р. перейшли в наступ на Червону Армію. Переважаючі сили польсько-петлюрівських військ 6 травня 1920 р. захопили Київ, про­сунулись на лінію Біла Церква — Жашків — Гайсин — Могилів-По-дільський, де й були зупинені.

Війська Південно-Західного і Західного фронтів (командувачі М. Ту-хачевський, С. Будьонний, О. Пархоменко та ін.) 14 травня 1920 р. перейшли в контрнаступ. 12 червня було визволено Київ.

Далі протягом червня-липня 1920 р. польсько-петлюрівські війсь­ка були розгромлені на Правобережній і Західній Україні, а Червона Армія вийшла на лінію Львів — Замостя — Варшава — Полоцьк. Підхід та вступ Червоної Армії на західно-українські землі спричи­нили піднесення національно-визвольного і революційного руху се­ред українського населення, яке зі зброєю в руках разом з частинами Червоної Армії виганяло польських загарбників і на звільнених тери­торіях замість буржуазних форм управління почало створювати рев-коми та Ради робітничих і селянських депутатів.

Але Радянська влада у Східній Галичині проіснувала лише 50 днів. У середині серпня 1920 р. польська армія, зупинивши просування ра­дянських військ, перейшла в контрнаступ і почала відтісняти Черво­ну Армію на Схід.

Зазнавши поразки на Варшавському напрямку, Червона Армія із запеклими боями відступила на Схід і на лінії Новоград-Волинсь-кий — Шепетівка — Проскурів стабілізувала фронт.

Використавши всі свої ресурси для ведення війни, польський уряд дав згоду урядові Радянської Росії на перемир'я. У Ризі 12 жовтня 1920 р. між Радянською Росією і Польщею був укладений договір про перемир'я і попередні умови миру.

Остаточно ж мирний договір між РСФРР, Україною, Білорусією і Польщею був підписаний 18 березня 1921 р. у Ризі. Згідно з цим договором на сході до Польщі поза "лінією Керзона" відійшло 46 тис. км2 території західноукраїнських земель, а кордон між Радян­ською Україною і Польщею проходив по річці Збруч, далі з виходом на місто Острог, Олевськ Волинської губернії і райони Західної Біло­русії, які також відійшли до Польщі.

У той момент, коли польські інтервенти досягли свого максималь­ного стратегічного результату щодо захоплення території України, 7 червня 1920 р. із Криму в південні райони України прорвалась бі­логвардійська армія (понад 70 тис. осіб) під командуванням барона Врангеля, яка мала на меті з'єднатися з польсько-петлюрівськими військами. Але армія Врангеля була зупинена на лінії Херсон — Ка­ховка — Нікополь — Мелітополь.

У жовтні 1920 р. війська Південного фронту під командуванням М. Фрунзе перейшли в наступ. 8 листопада було взято Перекопські укріплення, а 16 листопада звільнено від білогвардійців увесь Крим­ський півострів.

Війська Червоної Армії на чолі з Г. Котовським і В. Примаковим почали також ліквідацію недобитих білогвардійсько-петлюрівських військ, які зібралися на Західному Поділлі й продовжували бойові дії проти Червоної Армії.

Ця група військ 11 листопада 1920 р. зробила останню спробу за­володіти Вінницею і Жмеринкою, але Червона Армія розбила їх і 19­20 листопада в районі Волочиська оточила недобитки цих військ, які здалися в полон. С. Петлюра з невеликою кількістю прибічників, кіль­кома міністрами Директорії знову знайшов притулок у Польщі. Тут 20 листопада 1920 р. він видав указ про розпуск Директорії та її уря­ду. Це означало припинення функціонування вже лише формально існуючої УНР, створеної III Універсалом Центральної Ради, скасова­ної гетьманом Скоропадським, а потім знову відновленої деклара­цією Директорії.

Таким чином, наприкінці 1920 р. Радянська Україна була повтор­но визволена від іноземних загарбників та їхніх військових угру­повань. Бої на території України, що тривали майже безперервно з 1914 р.,  нарешті припинилися.Уряд ЗУНР, опублікувавши 14 березня 1923 р. антиокупаційний маніфест, самоліквідувався.

Відродження української державності відбувалося в умовах дуже складних і динамічних політичних подій: дві революції, іноземна інтервенція, жорстока громадянська війна. Протягом 1917-1920 рр. в Україні велась боротьба за соціальне і національне визволення. Ця боротьба супроводжувалася небаченою економічною та соціально-політичною руїною. В Україні активно діяли численні політичні партії як загальноросійського, так і національного спрямування, які по-різному впливали на верстви українського населення. У резуль­таті гострої боротьби перемогли сили, які стояли за радянський шлях державності.

akadem12.at.ua
monster

Меню сайта

Форма входа

СТАТИСТИКА