Вторник, 19.09.2017, 14:51
Приветствую Вас Гость | RSS

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Військові дії в 1650—1653 рр

5.2. Військові дії в 1650—1653 рр.

Наприкінці 1650 р. на сеймі було ухвалено рішення готуватися до війни і зібрати для цього величезний податок — 48 млн злотих, за рахунок чого сформувати 36 тис. польського і 18 тис. литовського війська. Очолив військо М. Калиновський. У ніч з 9 на 10 лютого 1651 р. передові польські сили напали на прикордонні загони козаків і вторглися у Брацлавщину. Тут у бою за місто Красне загинув відомий полковник Д. Нечай, про подвиги якого український народ склав багато пісень. М. Калиновський на чолі війська просувався до Вінниці.Тут його зустріли козацькі війська на чолі з Іваном Богуном. Битва тривала з 28 лютого по 11 березня. Поляки були розбиті і втекли спочатку в місто Бар, а потім у Кам'янець-Подільський. Шляхта не могла примиритися з поразкою і почала збирати нові сили для боротьби. Ян ІІ Казимир упродовж травня збирав свою армію в місті Сокалі, звідки перевів її у червні під місто Берестечко, де на правому березі річки Стир і був створений укріплений табір 15-тисячної королівської армії.Козацька рада, враховуючи рішення польського сейму, також ухвалила рішення про підготовку до війни. Для цього ще взимку до Бахчисарая та Очакова було направлено послів з проханням до татар надати військову допомогу. Намагаючись дістати підтримку Угорщини,Б. Хмельницький відсилає послів до Юрія Ракоці, обіцяючи підтримати кандидатуру його молодшого брата Сигізмунда на польський престол. Побоюючись свого північного сусіда, литовського гетьмана Я.Радзивілла, Б. Хмельницький приймає в Білій Церкві його послів і домовляється про нейтралітет. Складною ситуацією, що склалася в Урраїні (бажаючи поставити її в залежність від султана), вирішили ско-
ристатися в Туреччині. З цією метою до Б. Хмельницького прибули посли турецького султана, пропонуючи військову допомогу. Та гетьман відмовив їм, зіславшись на те, що Україна не має можливості утримувати іноземні війська. Відмовився він і від допомоги молдавського господаря В. Лупула і був правий,оскільки невдовзі і султан, і Лупул підтвердили свою непослідовність щодо Б. Хмельницького. Водночас гетьман шукав шляхи впливу на російського царя, який, дотримуючись нейтралітету, зайняв позицію вичікування. Одночасно з дипломатичними кроками Б. Хмельницький збирає своє 100-тисячне військо під містом Зборовом. Сюдиж прибувають 50 тис. татар на чолі з Іслам-Гіреєм. А тоді все військо
рушає під Берестечко назустріч ворогові.

Тут, на берестецьких полях, де сходяться землі Львівської, Волин­ської та Рівненської областей, влітку 1651 р. відбулася битва, в якій взяли участь понад 300 тис. воїнів з обох боків. Ця битва була най­більшою за чисельністю її учасників на території України до початку XX ст. Вона тривала три дні (28-30 червня). Невідомо, як би склали­ся подальша доля й історія українців, якби не підступна зрада татар­ського хана Іслам-Гірея. У вирішальний момент, коли поляки почали відступати, він, злякавшись обстрілу артилерії, зняв з лівого флангу своїх 50 тис. татар і почав відступати. Гетьман кинувся услід за ним і наздогнав під Ямполем. Іслам-Гірей пообіцяв повернутися, але замість цього продовжував утікати, захопивши з собою й Б. Хмельницького і залишивши козацьке військо без вождя. Козаки опинилися в тяжкому становищі: з трьох боків вони були оточені ворогами, а з четвертого болотом. Битва тривала цілий день, а вночі козаки змушені були відступити. На лівому березі річки Пляшівки вони спорудили земляні укріплення, де впродовж 10 днів вели оборонні бої, чекаючи повернен­ня гетьмана. Та сили були нерівні. Тоді І. Богун, обраний тимчасово гетьманом, ухвалив рішення врятувати армію і зброю для подальшої боротьби, вивівши її з оточення через болота та річку. Більшість полків вийшла з оточення, але на переправі через болото загинуло ба­гато людей, козаки втратили весь обоз, велику частину артилерії. Вранці наступного дня польське військо вело бої з козацькими загона­ми, що залишилися для прикриття відступу. Останні 300 козаків зупи­нили поляків на оточеному болотами маленькому острові Гайок, упро­довж дня точився нерівний бій. Поляки пропонували їм здатися, обіця­ючи зберегти життя, але всі козаки добровільно обрали смерть, б'ючись до останньої краплі крові. Докладно ці події описані у творі історика М. Костомарова "Богдан Хмельницький" і у вірші Т. Шев­ченка "За яром яр". Вирвавшись з оточення, І. Богун з боями пробився до Київського воєводства, де зустрівся поблизу Білої Церкви з Б. Хмельницьким, який зумів викупитися з татарського полону. Вони почали збирати сили для продовження боротьби.

Водночас велася напружена дипломатична підготовка нового етапу боротьби з Річчю Посполитою. У Корсуні Б. Хмельницький прийняв 14 липня послів російського царя митрополита Гавриїла та Г. Богда­нова і передав листи цареві та боярам, у яких порушив питання про приєднання України до Росії. З Угорщини 15 липня повернулися ко­зацькі посли, які вели там переговори з Юрієм Ракоці про його участь у війні. Гетьман 16 липня зустрівся з послами кримського хана. Вони повідомили, що в Україні залишилося 30 тис. татар, які розмістилися поблизу Корсуня, а незабаром мали підійти ще 100 тис.

Проте становище козаків було складним. Воно погіршилося ще тим, що 25 червня 1651 р. на півночі розпочав бої литовський гетьман Я. Радзивілл. Йому вдалося через Білорусію прорватися в Україну. Невеликий загін чернігівського полковника М. Небаби не зміг проти­стояти йому, полковник загинув у бою під містом Ріпками. Литовські війська 25 липня захопили Київ. Великі втрати, тяжке військо­во-економічне становище змусили Б. Хмельницького звернутися до великого коронного гетьмана М. Потоцького з пропозицією уклас­ти перемир'я. Шляхта виробила 24 пункти проекту договору, що його запропонували козацькій старшині. Серед умов перемир'я були розірвання союзу з ордою, скорочення реєстру до 6-12 тис. козаків, надання права польським військам перебувати в Україні. Коли про це дізналися козаки, здійнявся бунт. Переговори продовжилися тіль­ки тоді, коли вдалося їх втихомирити. Козацька старшина погодила­ся на обмеження реєстру козаків до 20 тис., а розірвати угоду з тата­рами козаки не обіцяли. Зазначимо, що перед укладенням договору Б. Хмельницький прийняв посла турецького султана Осман-гауша, який запропонував Війську Запорозькому перейти в підданство Пор­ти і спільно брати участь у війні проти Венеції. Проте гетьман від­повів відмовою.

Нарешті, 18 вересня 1651 р. під Білою Церквою був підписаний мирний договір. Згідно з договором козацький реєстр передбачалося скоротити до 20 тис., козацька територія обмежувалася тільки Київ­ським воєводством, питання про унію навіть не обговорювалося, шляхта знову поверталась у свої маєтки, гетьмана позбавляли права мати відносини з іноземними державами. Умови Білоцерківського договору викликали невдоволення українського народу.

Спираючись на військову силу, шляхта почала повертатися в Ук­раїну. За винятком небагатьох включених до реєстру, більшість се­лян і козаків опинилися перед загрозою закріпачення. Щоб уникну­ти цього, тисячі людей втікали на прикордонну з Москвою терито­рію, де їх приймали і дозволяли встановлювати козацькі порядки. Ці поселення поклали початок так званої Слобідської України (терито­рія сучасної Харківщини).

Такими подіями закінчився дуже тяжкий для України 1651 р. Б. Хмельницький продовжував зміцнювати зв'язки з Москвою. До Москви 9 січня 1652 р. було направлено нове козацьке посольство на чолі з Полтавським полковником І. Іскрою.

Тим часом польська шляхта продовжувала мстити козакам. Так, у квітні 1652 р. у Корсуні на вимогу польського уряду і у присутності його представників за невиконання умов Білоцерківського договору були розстріляні миргородський полковник М. Глацький, корсунсь-кий полковник Л. Мозир, паволоцький полковник О. Хмельниць­кий. Такий самий вирок винесли і прилуцькому полковнику С. Гера-сименку, але дізнавшись про це, Б. Хмельницький не тільки повністю виправдав полковника, а й відзначив його за військові заслуги.

На початку травня в Чигирині відбулася козацька рада. Врахову­ючи акти свавілля, насилля, помсти, було прийнято рішення розірва­ти мирні відносини з Польською Короною.

У травні 1652 р. війська Б. Хмельницького недалеко від села Батіг, що на межі Поділля і Молдавії, зустрілися з 30-тисячною польською армією і вщент розгромили її. Перемога під Батогом піднесла мо­ральний дух українського народу, повернула йому втрачену під Бе­рестечком упевненість у своїх силах. Пережив особисту трагедію і Б. Хмельницький. Під час боїв під Сучавою (Молдавія) був поране­ний і невдовзі помер його син Тимофій, якого він сподівався посади­ти господарем у Молдавії.

Одночасно тривала активна дипломатична діяльність гетьмана. У листопаді 1652 р. до Москви було направлено посольство на чолі з генеральним суддею С. Зарудним, яке повинно було погодити питання про приєднання України до Росії. У 1653 р. Б. Хмельницький звертає свою увагу на північного сусіда — Швецію, яка була у ворожих від­носинах з Польщею. Відбувається обмін посольствами з Ю. Ракоці, ко­ролем Угорщини. Успішною була місія в Туреччину. У відповідь до Чи­гирина прибув турецький посол Магомет-ага з грамотою і багатими по­дарунками для Б. Хмельницького. Гетьман їх прийняв, але не погодився на пропозицію султана перейти в його підданство. Турецький султан вважався вигідним кандидатом на роль заступника і захисника України на міжнародній арені. Він був досить сильний, щоб не допустити нападу поляків на Україну і водночас дуже віддалений, щоб відкрито втручати­ся в її внутрішні справи. Тому ще в 1651 р. після обміну посольствами Оттоманська Порта формально взяла за своїх васалів гетьмана і Військо Запорозьке на тих самих умовах, що їх мали Крим і Молдавія. Проте через поширену серед українців ненависть до "турецьких бусур­манів" і внутрішні зміни в самій Оттоманській Порті ця угода так і ли­шилася нездійсненою.

Найпопулярнішим кандидатом на роль заступника України був пра­вославний московський цар. Упродовж повстання Б. Хмельницький звертався до царя по допомогу Україні в ім'я спільної для них право­славної віри. Тим часом Москва зайняла позицію вичікування. За­знавши великих втрат у недавній війні з Польщею, Москва вирішила почекати, поки козаки і поляки не виснажать один одного. Проте в 1653 р., коли українці почали погрожувати, що погодяться на турецьку пропозицію, російський цар Олексій Михайлович більше не зміг зволі­кати з рішенням і 1 жовтня 1653 р. скликав Земський собор, де було схвалено рішення про возз'єднання України і Росії. Приймаючи це рішення, цар сподівався відібрати захоплені Польщею землі, викорис­тати Україну як буфер проти Оттоманської імперії, а також розшири­ти свою територію і вплив.

Поряд з цим у 1653 р. в Україні тривали військові дії. Польське військо просувалося до Наддніпрянщини. Супротивники зустрілися під Жванцем поблизу Кам'янця-Подільського. І знову польська ар­мія опинилася на грані повного розгрому. Та історія повторилася: кримський хан, який не хотів допустити посилення будь-якої сторо­ни, пішов на переговори з польськими представниками. Згідно з ук­ладеним миром Ян II Казимир зобов'язувався відновити дію Зборів-ського договору. Польський уряд повинен був сплатити ханові 140 тис. злотих і дозволяв йому брати ясир на українських землях. Б. Хмельницький змушений був погодитися на припинення бойових дій на умовах Зборівського договору. Воєнні дії припинились 16 грудня 1653 р. З похідного табору під Гусятином Б. Хмельниць­кий повідомив російським послам про перемир'я і від'їзд до Пере­яслава.


akadem12.at.ua
monster

 

Меню сайта

Форма входа

СТАТИСТИКА