Воскресенье, 19.11.2017, 05:44
Приветствую Вас Гость | RSS

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Відбудова народного господарства України в перше повоєнне десятиріччя

16.1. Відбудова народного господарства України в перше повоєнне десятиріччя

Унаслідок чотирьох років найбільш руйнівної в історії війни Ра­дянський Союз постав перед колосальним завданням — відбудувати господарство. Безпосередні матеріальні збитки, що їх зазнала радян­ська країна під час Великої Вітчизняної війни через руйнування та пограбування окупантами державного, кооперативного й особисто­го майна громадян, становили 679 млрд крб. (у довоєнних державних цінах), а з урахуванням військових витрат і втрат від припинення виробництва у промисловості та сільському господарстві в райо­нах, окупованих німецько-фашистськими загарбниками, — 2 трлн 569 млрд крб. — цифра, яку навіть важко уявити. Вона більш як у 14 разів перевищила загальні прибутки державного бюджету СРСР за 1940 р. Країна втратила близько 30 % національного доходу.

У надзвичайно важких і несприятливих умовах поверталась Украї­на до мирного життя.Протягом 1941-1944 рр. територією України двічі прокотилася смертоносна хвиля війни. Гітлерівці винищили близько 3,9 млн мир­них жителів країни, понад 2,4 млн примусово вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Багато з них там і загинули... У роки війни пішов із життя кожний шостий мешканець України.

На руїни було перетворено 714 українських міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл; 250 з них спіткала доля Хатині. Втратили притулок близько 10 млн людей. Зруйновано було понад 16 тис. про­мислових підприємств, близько 30 тис. колгоспів, МТС та радгоспів,18   тис. лікувальних установ, майже 33 тис. шкіл, технікумів, вузів та науково-дослідних інститутів, понад 19 тис. бібліотек. Після звіль­нення України радянськими військами в ній було обліковано лише19   % довоєнної кількості промислових підприємств. Різко скороти­лося поголів'я худоби. Тільки безпосередні збитки, завдані народно­му господарству України, становили 285 млрд крб. Ця сума в п'ять разів перевищила витрати УРСР на будівництво нових заводів, фаб­рик, залізниць, електростанцій, шахт, радгоспів, МТС та інших під­приємств протягом трьох довоєнних п'ятирічок разом узятих. Загаль­на ж сума збитків, яких зазнали населення і народне господарство України, становила майже 1 трлн 200 млрд крб.

Найголовнішим завданням у повоєнні роки була відбудова еконо­міки Радянського Союзу, її переорієнтація на мирні цілі. Четвертий п'ятирічний план (1946-1950 рр.), як і попередні, не враховував на­гальних потреб радянських людей. Він передбачав передусім збере­ження прискорених темпів розвитку галузей важкої промисловості.

З метою стабілізації фінансової системи у грудні 1947 р. було здійс­нено грошову реформу, під час якої вилучено гроші в усіх, хто яки­мось чином зміг їх заощадити. За банківськими вкладами до 3 тис. крб. обмін грошових знаків відбувався у співвідношенні 1:1, вклади від 3 до 10 тис. крб. скорочувалися на 1/3, а вклади понад 10 тис.на 2/3. Найбільше постраждали ті, хто зберігав гроші на руках: вони отримали лише один новий карбованець за 10 старих. Водночас зі здійсненням грошової реформи у країні було скасовано карткову сис­тему і підвищено ціни.Відбудова економіки України розгорнулась одразу з початком ви­зволення території республіки від фашистських загарбників. Програ­му відбудови економіки визначали постанови центральних керівних органів у серпні 1943 р. Зауважимо, що вже в 1944 р. на відбудову житлового фонду Україна одержала від центру 500 млн крб. Основні напрямки роботи щодо України були визначені в серпні 1946 р. Зако­ном Верховної Ради України "Про п'ятирічний план відбудови і роз­витку народного господарства УРСР на 1946-1950 рр.". Четвертий п'ятирічний план передбачав капіталовкладення в обсязі 65 млрд крб. (у довоєнних цінах), що перевищувало відповідні капіталовкладення за три довоєнні п'ятирічки разом узяті.

План грунтувався на можливості централізованої тоталітарної си­стеми зосереджувати матеріальні й людські ресурси без урахування потреб і бажань людей. Звідси його пріоритети: головну увагу було зосереджено на відбудові воєнно-промислового комплексу. Такі кри­терії й орієнтири у процесі відбудови неминуче призводили до дефор­мацій і диспропорцій. Економіка розвивалась, але потреби народу не задовольнялися.

У процесі відбудови економіки України завдяки самовідданій пра­ці людей у найкоротші історичні терміни стали до ладу 2000 промис­лових підприємств, було відбудовано Дніпрогес, заводи "Запоріж-сталь" та "Азовсталь", підприємства Харкова, Дніпропетровська, Києва. Завершено будівництво газопроводу Дашава — Київ. Обсяг промислової продукції в Україні (валові показники 1946-1950 рр.) збільшився у 4,4 раза і на 15 % перевищив рівень 1940 р.

Значну допомогу у відбудові економіки України надавали всі рес­публіки Радянського Союзу. Так, в Україну направлялися спеціа­лісти, техніка, устаткування. Наприклад, металургійний комбінат "Запоріжсталь" допомагали відбудовувати 57 підприємств Радянсь­кого Союзу. На роботу сюди прибуло близько 30 тис. осіб з різних куточків країни.Характерна особливість процесу відбудови в СРСР та Україні по­лягала, зокрема, у спиранні на внутрішні ресурси й сили, а не у споді­ванні на зовнішню допомогу. У пошуках коштів на відбудову ставка робилася на економію і нагромадження фінансів та ресурсів за раху­нок сільського господарства, легкої промисловості й соціальної сфери.

Заробітна плата робітників залишалася низькою, нееквівалентним був обмін між містом і селом. З усіх галузей народного господарства в роки війни найбільше постраждало сільське господарство. Незва­жаючи на стагнацію, ця галузь у повоєнних планах радянського ке­рівництва не посідала належного місця. На потреби сільського гос­подарства планувалося виділити лише 7 % загальносоюзних асиг­нувань. На колгоспників не поширювалося пенсійне законодавство; вони не мали паспортів; оплата праці залишалася символічною; при­садибні ділянки обмежувалися за площею.

Не маючи прибутку з колгоспної праці, селянин жив переважно з власного присадибного господарства, яке забезпечувало йому в по­воєнні роки 70 % грошового доходу, понад 80 % м'яса, близько 90 % картоплі. Що ж до роботи в колгоспі, то вона давала лише 5 % гро­шових доходів, 35 % зернових, 1 % м'яса й сала, 0,5 % молочної про­дукції. Як наслідок посилились утиски щодо власників підсобних господарств. Колгоспи жорстко регламентували площі посіву, види культур, строки виконання тощо.

До руйнівних наслідків війни додалися ще й наслідки посухи 1946 р. Становище ускладнювалося також через голод 1946-1947 рр., що охо­пив 20 областей УРСР (у Західній Україні голоду майже не було). За даними Міністерства охорони здоров'я на 10 травня 1947 р. у рес­публіці було зареєстровано 935,5 тис. хворих на дистрофію, у міських та сільських лікарнях перебувало 125 тис. таких хворих; ще близько 100 тис. надзвичайно кволих людей потребували госпіталізації, але через брак лікарняних ліжок вони не мали змоги скористатися ме­дичною допомогою.

Катастрофічне становище могли виправити лише державні позич­ки зерна. Центральний комітет КП(б)У, особисто його перший сек­ретар М. Хрущов, Рада Міністрів УРСР десятки разів зверталися до И. Сталіна з проханням надати допомогу, щоб нагодувати населен­ня. Зрештою навесні 1947 р. за розпорядженням центру в Україну на­дійшло 60 тис. т продовольства із загальносоюзних фондів. Це не зня­ло всіх проблем, проте дало змогу прогодувати близько 3,4 млн кол­госпників, які працювали на виробництві. Загалом протягом 1947 р. колгоспне селянство України одержало 93 тис. т зерна. Для органі­зації безкоштовного харчування українських колгоспників Рада Мі­ністрів СРСР виділила 140 млн крб (як безповоротну державну допо­могу), 72 млн крб надійшло безпосередньо до колгоспів, решта — до дитячих будинків. Крім того, колгоспи республіки напередодні вес­няної сівби 1947 p. одержали як державну позику насіння зернових культур і трав.

Незважаючи на хронічні проблеми колгоспів, радянське керівниц­тво знову відновило політику колективізації. Ускладнювали ситуа­цію надмірно високі плани щодо обсягу хлібозаготівлі, що мали по­стійну тенденцію до зростання. У цей час посилилось кримінальне переслідування "розкрадачів хліба", які згідно зі ст. 131 Конституції СРСР 1936 р. кваліфікувались як "вороги народу". Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1948 р. "Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві й ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя" (він був продубльований 20 березня 1948 р. Законом Ради Міністрів УРСР) практикувалося виселення жителів сіл у від­далені райони СРСР. Фактично Указ був спрямований на зведення рахунків з непокірними колгоспниками або до покарання тих, хто більше працював на присадибних ділянках, рятуючи власні родини від недоїдання. Загалом за лютий-червень 1948 р. з українських сіл у віддалені райони СРСР було виселено 11439 осіб.Політика беззастережної примусової колективізації надто гостро далася взнаки в Західній Україні. Радикальні аграрні реформи тут здійснювались без урахування місцевої специфіки, політичної ситу­ації в областях. Державні органи широко використовували звичні та перевірені раніше заходи проти тих, хто не бажав ставати членом кол­госпів, — здійснювалося так зване розкуркулювання — виселення у віддалені райони СРСР заможних селян із сім'ями, а також тих, хто їх підтримував. Примусову колективізацію було здійснено в основ­ному протягом 1948-1949 рр. До середини 1950 р. 7190 колгоспів об'єднали 98 % селянських господарств. Факти свідчать про те, що протягом 1945-1950 рр. з політичних міркувань було репресовано, здебільшого депортовано без суду і слідства й навіть без письмового звинувачення, 300-500 тис. західних українців. Таким чином, нова влада своїми діями загострювала невдоволення місцевого населення.

Процес відбудови у "возз'єднаних" районах УРСР відбувався на­багато складніше, ніж на сході республіки. Характер змін, що відбу­лись у процесі відбудови в Західній Україні, суперечливий і неод­нозначний. Було докорінно модернізовано економічний потенціал регіону, реконструйовано старі заводи і фабрики, відбудовано і спо­руджено 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. Упро­довж 1945-1946 рр. у Львові стали до ладу заводи — електролампо­вий, інструментальний, сільськогосподарських машин та ін. До Льво­ва прибуло 14 тис. робітників і майже 2 тис. інженерів для надання допомоги місцевим кадрам. Обсяг валової продукції промисловості за п'ять років (1946-1950 рр.) збільшився в 3,2 раза.Однак радянська модель індустріалізації переносила на західноук­раїнські землі диспропорції в розвитку окремих галузей: легка і хар­чова відставали, важка і хімічна домінували. Крім того, галузі були не самостійними, замкненими й самодостатніми, а навпаки, існували як частина загальносоюзної системи, з цілковитою залежністю від союзного центру. Під час спорудження нових об'єктів, як і раніше, майже не враховувались екологічні аспекти функціонування під­приємств.

Роки післявоєнної відбудови економіки України були дуже важки­ми, виснажливими, зокрема, і через те, що система концентрації кош­тів для відбудови промисловості й військово-промислового комплек­су ставала на заваді підвищенню життєвого рівня народу. Всупереч голоду, нестачі найнеобхіднішого та репресіям, що їх чинив тоталі­тарний режим, народ героїчними зусиллями з вірою у краще майбут­нє підіймав з руїн міста й села, відроджував промисловість і сільське господарство. Загалом валова продукція сільськогосподарського ви­робництва в 1950 р. становила 91 % довоєнного рівня. Було досягну­то значних успіхів у розвитку народної освіти, науки й культури. На початку 50-х років республіка в основному залікувала рани лихоліт­тя. Було закладено основи для її виходу на нові рубежі суспільного прогресу.

akadem12.at.ua
monster

Меню сайта

Форма входа

СТАТИСТИКА