Соціально-економічний розвиток України у другій половині XIV — першій половині XVI ст

3.2. Соціально-економічний розвиток України у другій половині XIV — першій половині XVI ст.

Зв'язки українців з литовцями і поляками, а через них із Західною Європою істотно вплинули на соціальний та економічний розвиток України.

Річ Посполита була найбільшою державою тогочасної Західної Європи з населенням 7,5 млн і загальною площею 815 тис. км². Поля­ки заселяли лише 180 тис. км² цієї території і становили майже поло­вину її населення. Кількість українців, які жили на цій території, не перевищувала 2 млн.

Водночас із заходу через Польщу і Литву на Україну почала по­ширюватися система станової організації суспільства. На відміну від класів, які уособлювали економічний статус певних соціальних груп, стани виникали на основі визначених законом прав, привілеїв та обов'язків. Спочатку правові відмінності між станами не були чітко визначені, і люди могли переходити з одного стану до іншого. Та зго­дом цей поділ стає спадковим.

Найвищим станом вважалася шляхта. В Україні до неї належало майже 30 найбагатших князівських родів, які походили від суверен­них колись князів із династії Рюриковичів і Гедиміновичів: Острозькі, Сангушки, Чарторийські, Вишневецькі, Заславські та ін. До шляхти належали також багаті нащадки бояр київського періоду, які мали маєтки з 10-15 сіл. Шляхтичів, які належали до найвищої верстви, називали магнатами.

Дрібна шляхта складалася з підданих, які дістали свій статус на службі в кавалерії, охороняючи замки чи кордони. їхніх земель ви­стачало тільки на те, щоб утримувати сім'ю. Загалом українська шляхта становила 5 % усього населення.

Польські королі дбали про зміцнення могутності польської шлях­ти і постійно (у 1387, 1413, 1430, 1434 та інших роках) надавали їй нові привілеї. Наприкінці XV — на початку XVI ст. шляхта підпоряд­кувала собі місцеві зібрання — сеймики, а пізніше й загальний сейм Речі Посполитої, якому належала найвища економічна влада у кра­їні. У 1505 р. польський сейм прийняв закон, згідно з яким королю за­боронялося без згоди шляхти видавати закони. Після смерті остан­нього представника династії Ягеллонів (1573) шляхта дістала право обирати короля і визначати його прерогативи.

Польська шляхта наступала також на права міст. Спочатку в 1505 р. міста було позбавлено права голосу в сеймі. Щоб забезпечи­ти собі більший прибуток, шляхта в 1565 р. заборонила місцевим куп­цям купувати товари за кордоном. Іноземні купці почали торгувати безпосередньо зі шляхтою. Водночас сейм звільнив шляхту від мита. Натомість українська шляхта, щоб мати такі права, повинна була пе­реймати польські звичаї і навіть змінювати власну православну віру, оскільки польські закони передбачали, що особа, яка приймає като­лицизм, автоматично набуває рівних з польською шляхтою прав. На цей шлях стало багато українських панів.

У тогочасних українських містах проживало до 15 % усього насе­лення. Багато міст мали Магдебурзьке право (у німецькому місті Магдебурзі вперше було організовано самоуправління). У 1356 р. Магдебурзьке право дістав Львів, згодом — Кам'янець-Подільський (1374 р.), Луцьк (1432 р.), Київ (1497 р.). Зазвичай у місті управляло 40-50 багатих патриціанських родин. А більшість населення міста становили пересічні робітники, ремісники, права яких були дуже об­межені. Середні городяни складалися з купців і торгівців. Жителі міста належали до стану міщан.

Майже 80 % населення України становили селяни, які були по суті повністю безправними.

До середини XVI ст. в Україні остаточно встановлюється кріпосне право. Феодали позбавляють селян їхніх громадянських прав.

У 1447 р. селян було позбавлено права на суд, тобто феодали мог­ли втручатися в особисте життя селян. Феодали також змушували се­лян користуватися за плату панськими млинами і шинками.

Наступним обмеженням прав селян була заборона на їх переселен­ня. Згідно з рішенням сейму в 1496 р. право вийти із села мав лише один селянин, а на службу або на навчання селянин міг піти тільки з дозволу пана. А в 1505 р. сейм ухвалив рішення, згідно з яким селяни взагалі не мали права переселятися без дозволу пана.

В Україні інтенсивно розвивалося велике феодальне землеволодін­ня: магнатське, шляхетське, церковне. У зв'язку з тим, що на початку XVI ст. у багатьох країнах Європи підвищився попит на продоволь­ство, феодали в Україні почали перетворювати свої володіння на комерційно спрямовані господарства, що називалися фільварками. З 1557 р. фільварок стає основою магнатського господарства. Селян­ські землі включалися у феодальні володіння. Право на землеволо­діння визнавалося тільки за шляхтою і церквою. Селяни повинні були працювати на панському полі. Така робота називалася панщи­ною. Якщо у XV ст. панщина становила лише 14 днів на рік, то на се­редину XVI ст. — два-три дні на тиждень. Окрім панщини селяни по­винні були виконувати для пана й інші роботи.

Таким чином, тоді як у Західній Європі кріпосне право відмирало, у Східній Європі, зокрема в Україні, воно посилювалося. Проте рі­вень кріпацтва в різних регіонах України був різний. Наприклад, у рідконаселених районах, зокрема в Карпатах та Наддніпрянщині, кріпацтва майже не знали. А от у Галичині, на Волині воно набувало жорстокого характеру.

У зв'язку з посиленням експлуатації селян обсяги виробництва зер­на значно збільшились. Зерно почали експортувати до Голландії, Франції та Англії переважно Балтійським морем. Водночас у півден­них районах Речі Посполитої, наприклад у Поділлі, яке розміщува­лося далеко від торговельних шляхів, випасали великі стада худоби, а згодом переганяли їх на продаж до Південної Німеччини або Італії.

В економіці України важливу роль відігравав видобуток солі, що здійснювався в Галичині, з чорноморських лиманів та озер. Високо­го рівня досягла обробка дерева. У лісах працювали цілі села тес­лярів і столярів, бондарів, стельмахів. Чинбарі шили пояси, сідла, взуття, рукавиці та інші вироби. Здебільшого на привізному металі працювали ковалі, слюсарі, мечники, зброярі. З XV ст. почали вироб­ляти горілку. Промисловість у місті було організовано за цеховим принципом з метою захисту інтересів кожного цеху, а також для кон­тролю за якістю і кількістю вироблених товарів.

Наприкінці XIV — на початку XV ст. засновувались нові міста і розширювались старі. Найбільшим містом у XV ст. був Львів із на­селенням майже 10 тис, тоді як Київ, беззахисний перед набігами та­тар, налічував до 3 тис. жителів. У Львові було 14 цехів, що об'єдну­вали 36 різних професій ремісників. Процвітали й інші міста, зокре­ма Кам'янець, Луцьк. Внутрішня торгівля здійснювалася на регуляр­них ярмарках. Розвиненою була й зовнішня торгівля, особливо в Західній Україні, де проходили основні торговельні шляхи між Євро­пою і Сходом.

Таким чином, наприкінці XIV — у першій половині XVI ст. на українських землях, які перебували під владою Польщі та Литви, відбувалися значні соціально-економічні зміни. Створювалася но­ва соціально-класова структура суспільства, зі зміцненням шлях­ти посилювався кріпосницький тиск і запроваджувалося кріпосне право.