13.2. Соціально-економічні та політичні перетворення в 1924—1938 pp.

На середину 30-х років надзвичайно дорогою ціною було досягну­то певних позитивних зрушень у розвитку народного господарства. Водночас у суспільних відносинах спостерігався дедалі більший від­хід від принципів демократії, прав і свобод, які були проголошені в 1917 р.Відмова від непу й перехід до другого воєнно-комуністичного штурму наприкінці 20-х і на початку 30-х років супроводжувалися надзвичайно різким посиленням репресій проти народу.

У 1929 р. И. Сталін, розгромивши опонентів у лавах партії під час дискусії щодо перспектив непу, встановив жорстокий тоталітарний режим. Головними його ознаками були безмежна влада одноосібного лідера, який спирався на партійно-державний апарат; бюрократиза­ція суспільного життя; однопартійна диктатура; утворення команд­но-адміністративної економіки з одержавленням засобів виробни­цтва; політичне відчуження громадян від управління державою; то­тальний ідеологічний контроль правлячої партії над усіма сферами суспільного життя; відсутність плюралізму і відкидання критики в будь-якій формі. Головною метою діяльності більшовицької партії знову, як і в 1917-1920 рр., проголошувалася "побудова соціалізму", що повинен був створити рівні права і можливості для всіх громадян.У сучасній історичній літературі сталінські політичні репресії в Україні поділяються за хронологією і динамікою на три великі хвилі: 1928-1931 рр.; 1932-1936 рр.; 1937-1938 рр.

У 1929-1930 рр. каральні органи сфальсифікували процес над не­існуючою "Спілкою визволення України" (СВУ). Головним звину­ваченим вважався С. Єфремов — віце-президент Всеукраїнської ака­демії наук, заступник голови Центральної Ради в 1917 р. Серед засуд­жених були 2 академіки, 11 професорів, 2 письменники та ін.

Репресії цього періоду не обминули й релігійного життя: у січні 1930 р. було ліквідовано Українську автокефальну православну церкву. У 1933 р. в Україну з Москви прибув П. Постишев, який ра­зом з головою ДПУ УСРР В. Балицьким розгорнув масовий терор, "партійну чистку". 7 липня 1933 р. покінчив життя самогубством звинувачений у націоналістичному ухилі М. Скрипник. 13 травня цього ж року трагічно обірвав своє життя М. Хвильовий. Заареш­товано О. Шумського й десятки комуністів, що поклало край споді­ванням на продовження політики українізації.

Кульмінацією другої хвилі сталінських репресій стали події після вбивства С. Кірова у Ленінграді 1 грудня 1934 р. Українське респуб­ліканське керівництво на чолі з С. Косіором та П. Постишевим захо­дилося ретельно вичищати Україну від "терористичних формувань". У середині грудня 1934 р. у Києві відбулась виїзна сесія військової колегії Верховного Суду СРСР, яка засудила до розстрілу 28 діячів культури. Жертвою цієї страшної хвилі репресій став Ю. Коцюбин­ський — учасник подій 1917 р., якого було розстріляно в 1937 р. У грудні 1934 р. було розгромлено "Український центр білогвар-дійців-терористів". У 1935 р. відбувся процес над міфічним "Всеук­раїнським боротьбистським центром", "Націонал-терористичним центром", "Блоком українських терористичних груп", "Троцькістсь-ко-націоналістичним терористичним блоком". У 1936 р. були сфаб­риковані справи "Українсько-троцькістського центру", "Соціал-де-мократичної партії України".

Наступна хвиля масових репресій офіційно розпочалася після Пле­нуму ЦК РКП(б) у лютому-березні 1937 р. і дістала назву "єжовщи­на" (за прізвищем наркома НКВС М. Єжова). Так званий великий терор 1937-1938 рр. був спрямований проти усіх соціальних верств країни, у тому числі проти партійної державно-господарської номен­клатури, військових командирів. Україна постраждала від цього те­рору найбільше. Серед репресованих були організатори Компартії України Е. Квірінг, В. Затонський, Ю. Медведєв, колишні голови ук­раїнського уряду Х. Раковський, В. Чубар, П. Любченко (загинув за загадкових обставин).

Із 62 членів ЦК КП(б)У, яких було обрано ХНІ з'їздом комуніс­тів республіки в червні 1937 р., у ворожій діяльності було звинува­чено 55. Із 11 членів політбюро ЦК КП(б)У репресовано 10, з 5 кан­дидатів у члени політбюро — 4. Загинули всі 9 членів оргбюро ЦК КП(б)У, включаючи одного з головних організаторів попередніх репресій — С. Косіора.Було засуджено також сотні комсомольських працівників Украї­ни, а ЦК ЛКСМУ розпустили.

Об'єктом звинувачень у цей час став командний склад армії: у 1937 р. було репресовано офіцерські кадри Київського і Харківсь­кого військових округів на чолі з командувачами І. Якіром та І. Ду­бовим. У результаті таких репресій тільки в сухопутних військах в Україні бракувало понад 10 тис. командирів і 850 політпрацівників.

Були репресовані сотні тисяч людей, переслідувались різні верст­ви — від інтелігенції до колгоспників. Не обминула ця лиха доля й духовенства. Місцями масових розстрілів стали Биківня, що під Киє­вом, Рутченківське поле на околиці Донецька і ряд інших місць.

Отже, світла мета, до якої прагнули мільйони людей України і за­галом СРСР, у ті роки була затьмарена соціальною незахищеністю, свавіллям і жорстокістю.

І все це супроводжувалося деклараціями про права і свободи гро­мадян, проголошеними Конституцією СРСР від 5 грудня 1936 р. У ній зазначалося, що в СРСР побудовано соціалістичне суспільство. Багатоступеневі вибори до органів влади замінювалися прямими при таємному голосуванні. Було скасовано категорію "позбавленців", тобто осіб, які усувалися з політичного життя через належність до "експлуататорських верств". Селяни одержували рівні з робітниками права обирати й бути обраними в усі органи влади. У Конституції

1936   р. було закріплено, що Комуністична партія є керівним ядром усіх громадських і державних організацій. Це цілком відповідало дій­сності. Партійний апарат був основою тоталітарної держави, а в ру­ках генерального секретаря, тобто И. Сталіна, зосередилася небаче­на в історії повнота політичної та економічної влади.І все ж формально, за буквою Конституції, владою залишалися Ра­ди — найвищий орган влади одержав назву Верховна Рада замість з'їзду Рад СРСР.

Конституція СРСР 1936 р. містила статті, які гарантували права особи і громадянські свободи. Зокрема, проголошувалися свободи друку і зборів, недоторканність особи, житла й листування, принци­пи відкритості суспільних процесів, підтверджувалося право обви­нувачуваного на захист. Зафіксовані в Конституції демократичні норми аж ніяк не узгоджувалися з практикою терору.Конституції союзних республік було розроблено за зразком союз­ної. Проект нової Конституції України було опубліковано 1 січня

1937   р., а 30 січня 1937 р. надзвичайний XIV з'їзд Рад України її за­твердив. Конституція 1937 р. встановлювала інший порядок означень: спочатку "радянська", а потім "соціалістична", тобто замість УСРР — УРСР. Почали діяти Верховна Рада і місцеві ради.

Перші вибори у Верховну Раду УРСР відбулися 26 червня 1938 р. Було обрано 304 депутатів, серед них 153 робітників, 76 селян, 75 служ­бовців; за партійним складом — 222 комуністи, 36 комсомольців, 46 безпартійних; за національним складом — 186 українців, 111 ро­сіян і 7 представників інших національностей.Такими були основні події складних і суперечливих 20-30-х років в Україні. Вони наклали свій відбиток на життя українського народу, на становище у сфері культури.

akadem12.at.ua
monster