Воскресенье, 19.11.2017, 05:43
Приветствую Вас Гость | RSS

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ТА ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ У 20-30-ті РОКИ

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ТА ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ У 20-30-ті РОКИ

 13.1. Україна і утворення Союзу РСР

Після Першої світової війни на політичній карті світу з'явилися нові держави у Центральній і Південно-Східній Європі. На уламках колишньої Російської імперії виникло 13 держав. П'ять із них — Фін­ляндія, Латвія, Литва, Естонія, Польща — були справді самостій­ними. В усіх інших, зокрема в Україні, утворилася радянська форма державності.

За Конституцією УСРР мала всі ознаки незалежної держави. Про­те фактично вона залишалася частиною колишньої імперії, відрод­женої більшовиками в дивній формі конгломерату самостійних дер­жав. Історія України (упродовж майже 70 років) нерозривно пов'я­зана з історією багатонаціональної Радянської держави — Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).Після завершення громадянської війни Україна перебувала у склад­ному соціально-економічному й політичному становищі.

Перша світова війна, іноземна інтервенція та громадянська війна завдали великої шкоди господарству України. Збитки оцінювалися майже у 10 млрд золотих карбованців. У промисловості стався роз­лад. Не працювала залізорудна промисловість. Зменшились посівні площі, вони становили 15 % довоєнного рівня. Продовольчу пробле­му загострив неврожай 1920 р., республіку охопила посуха. Напри­кінці 1921 р. в Україні голодувало 1,2 млн жителів, у травні 1922 р. — 3,8 млн. Проте до 1922 р. майже все продовольство вивозилося до РСФРР. Відправлення хліба припинилося тільки влітку 1922 р., і до­помога голодуючим посилилась. Лише врожай 1922 р. і розгортання харчувальних пунктів Американської адміністрації допомоги — неурядової організації, створеної у США для надання допомоги потерпілим від світової війни європейським країнам, та інших орга­нізацій допомоги припинили масову смертність населення.

Економічна криза доповнилася кризою політичною. На значній території республіки розвивався повстанський рух. Рух опору завда­вав великого клопоту новій владі. Особливо непокоїли масштаби й активність армії батька Махна. Приводом до розгрому армії Н. Мах-на стало розірвання ним угоди з урядом, непідкорення наказу про ре­формування його армії. Сили були нерівні, і в серпні 1921 р. Н. Мах­но був змушений утекти з невеликою групою однодумців до Румунії. До речі, восени 1921 р. було також знищено великі загони, які очолю­вали отамани Заболотний, Орлик, Блоха, Мордилевич. Після того як український уряд оголосив амністію, за дотриманням якої стежив наркомат внутрішніх справ (наркомом був М. Скрипник), з'явилися повинитися понад 10 тис. учасників повстанського руху.

У листопаді 1921 р. було розгромлено кілька загонів петлюрівсь­кого генерала Ю. Тютюнника, які прорвалися з Польщі, а у грудні було ліквідовано й основні його сили. Після закінчення громадянсь­кої війни та інтервенції створились умови для переходу до мирного будівництва. Проблемою першочергової ваги стало дипломатичне визнання УСРР великими державами. Слід було врегулювати відно­сини і з прикордонними державами.

Упродовж 1921-1922 рр. були підписані такі договори: 14 лютого 1921 р. — перший мирний договір радянської України з Литвою, 18 бе­резня 1921 р. — Ризький мирний договір з Польщею, 2 січня 1922 р. — договір про дружбу і братерство з Туреччиною. Наприкінці 1922 — на початку 1923 р. Україна, Росія і Грузія у складі єдиної делегації взяли участь у роботі Лозаннської конференції, де обговорювалося питання про Чорноморські протоки. У конференції брали участь пред­ставники Англії, Франції, Італії, Японії, Греції, Румунії, Туреччини та інших країн.

Перехід до відбудови народного господарства в нових, мирних умовах здійснювався у надзвичайно складній обстановці, адже вкрай розорена країна опинилася в лещатах глибокої політичної та еконо­мічної кризи. Породжена "воєнним комунізмом" мілітаризація всіх сфер життя, ліквідація легального торгового обороту, згортання то­варно-грошових відносин, здійснення в селі продрозкладки (приму­сове вилучення у виробників на користь держави додаткового, а час­то й частини конче необхідного їм самим виробленого продукту), жорстокий контроль за мірою праці та споживанням стали в нових, мирних умовах гальмом на шляху відродження народного господар­ства. Селяни виявляли цілком виправдане незадоволення продрозк-ладкою, що не давала їм можливості вільно розпоряджатися продук­тами своєї праці, а отже, не спонукала до розвитку продуктивного сільського господарства. Крайній ступінь зубожіння породжував такі самі настрої і в робітничому середовищі. Рятуючись від голоду, багато робітників кидали заводи, шахти, залізничні майстерні й по­чинали займатися кустарництвом, ішли на село, декласувалися.У результаті послаблювалася соціальна база диктатури пролета­ріату, посилювалася небезпека реставрації капіталістичного ладу.

Всебічний аналіз наростаючих кризових явищ переконав В. Леніна в непридатності для нових умов "воєнно-комуністичних" підходів, а отже, у необхідності крутого повороту в політиці партії. Проголоше­ний з ініціативи В. Леніна X з'їздом РКП(б) (березень 1921 р.), цей поворот дістав назву нової економічної політики (неп). Період непу розпочався зі скасування продрозкладки. Виходячи з рішень X з'їзду РКП(б) надзвичайна сесія ВУЦВК прийняла закон про заміну прод-розкладки продподатком, а Раднарком УСРР видав декрет про нор­ми і розмір податку. Для зернових культур продподаток визначався у 117 млн пудів замість продрозкладки з урожаю 1921 р. у 160 млн пудів. Селяни, які виконали продрозкладку 1921 р., могли вільно ре­алізовувати надлишки своєї продукції. Скасування реквізиційного принципу в хлібозаготівлях та дозвіл на торгівлю мали важливе зна­чення. Перед селянами вперше відкрилася перспектива справді гос­подарського освоєння одержаної землі.

Визнання державною владою товарно-грошових відносин, приват­ної торгівлі і зміцнення фінансів вивела з підпілля підприємницьку діяльність. З'явилася так звана нова буржуазія — орендарі, маклери, комісіонери, торгівці-оптовики, промисловці. їх називали непмана-ми — людьми непу. Діяльність непманів сприяла швидкому подолан­ню економічного хаосу і розрухи.

У промисловості для втілення принципів непу передбачалося зосе­редити в руках держави управління великими підприємствами і пере­дати в оренду дрібні. В Україні в оренду організаціям (колективам, артілям) і приватним особам, у тому числі колишнім власникам, бу­ло здано 5200 підприємств.

У роки громадянської війни націоналізовані підприємства не мали самостійності, вони не продавали, а здавали свою продукцію глав­кам на основі замовлень, не купували, а одержували за нарядами сировину і матеріали. З переходом до непу підприємства об'єднували­ся в госпрозрахункові трести. Як метод господарювання, госпрозраху­нок грунтувався на самоокупності підприємств, яка передбачала не лише беззбитковість, а й отримання прибутку.

З метою забезпечення ефективного функціонування економічної системи країни в 1922-1924 рр. було запроваджено грошову рефор­му, наслідком якої стала фінансова стабілізація як на внутрішньому, так і зовнішньому ринку. Держава всіляко підтримувала розвиток різноманітних форм кооперації, створювала умови для подальшого зміцнення зв'язків між містом та селом.

За Конституцією 1919 р. УСРР вважалась юридично незалежною державою. 28 грудня 1920 р. представники Росії В. Ленін і Г. Чичерін, з одного боку, і представник України X. Раковський — з іншого, підписали договір про військовий і господарський союз між двома державами. Згідно з цим договором уряди Росії і України оголошу­вали, що об'єднують сім наркоматів — військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, пошти і телеграфу — та Вищі Ради Народного Господарства (ВРНГ). Згідно з договором об'єднані наркомати входили до складу Раднаркому РСФРР і мали в Раднаркомі УСРР своїх уповноважених. Незважаючи на виступи проти договору українських лівих есерів, цей договір було ратифіко­вано на V Всеукраїнському з'їзді Рад (березень 1921 р.). Аналогічні договори були укладені також між Російською Федерацією та інши­ми республіками: з Азербайджаном (вересень 1920 р.), Білорусією (січень 1921 р.), Грузією (травень 1921 р.). Так виникла федерація ра­дянських держав.

Перетворення органів державного управління Російської Федера­ції на загальнофедеративні означало "автономізацію" незалежних республік, тобто їх фактичне включення в кордони Росії на автоном­них правах.

Це викликало невдоволення з боку населення, керівників націо­нальних республік, які обстоювали ідеї суверенітету. Своєрідним ви­разником цих ідей став X. Раковський, який очолював український радянський уряд у 1919-1923 рр. У березні 1922 р. він звернувся до ЦК РКП(б) з пропозицією конкретизувати відносини між РСФРР і УСРР у межах договірної федерації. Було створено комісію для підго­товки проекту вдосконалення федеративних відносин, до складу якої входили представники національних республік, від України — голо­ва ВУЦВК Г. Петровський. Членами комісії були члени ЦК РКП(б)

Г. Орджонікідзе, X. Раковський, Г. Сокольников та Й. Сталін. Голо­вою комісії був В. Куйбишев. Усі члени комісії, за винятком X. Раков-ського, були прихильниками "автономізації" республік. Розроблений Й. Сталіним, який фактично усунув В. Куйбишева від керівництва комісією оргбюро ЦК РКП(б), проект резолюції "Про взаємовідно­сини РСФРР з незалежними республіками" передбачав входження останніх у Російську Федерацію на правах автономних. Отже, ініціа­тива X. Раковського дала протилежний результат. В. Ленін не брав участі в роботі комісії через хворобу. Ознайомившись з матеріалами комісії, він вніс пропозицію утворити Радянський Союз, тобто нову федерацію у складі Російської і Закавказької федерації, України і Бі­лорусії. Форма утворення єдиної держави, яку запропонував В. Ле­нін, була затверджена жовтневим (1922 р.) пленумом ЦК РКП(б). Однак тенденція до "автономізації" національних республік вияви­лися вже під час роботи утвореної пленумом конституційної комісії у складі Й. Сталіна, М. Калініна, Г. П'ятакова, X. Раковського та Г. Чи-черіна. Ця комісія виробила конституційні засади єдиної держави. Створювалися наркомати трьох типів злиті, об'єднані й автоном­ні. Злиті наркомати з "безроздільною владою" (їх було п'ять) мали діяти на всій території Радянського Союзу. Ще п'ять об'єднанівідрізнялися від злитих тільки тим, що підпорядковувані Московсь­кій колегії республіканські підрозділи дістали назву наркоматів. Ста­тус самостійних у республіках зберігали шість наркоматів: юстиції, внутрішніх справ, землеробства, освіти, охорони здоров'я та соціаль­ного забезпечення.

Делегати VII Всеукраїнського з'їзду рад 10 грудня 1922 р. схва­лили Декларацію про утворення Союзу РСР і проект Союзного дого­вору. 30 грудня 1922 р. відбувся I з'їзд Рад СРСР. За пропозицією керівника делегації УСРР М. Фрунзе з'їзд в основному затвердив Декларацію про утворення Союзу РСР і Союзний договір. Так на політичній арені світу з'явилася нова держава — СРСР, до складу якої ввійшли Україна, Росія, Білорусія та Закавказькі республікиГрузія, Вірменія, Азербайджан. Для управління такою великою дер­жавою були утворені союзні керівні органи — з'їзд Рад СРСР, Цент­ральний виконавчий комітет (ЦВК), Рада Народних Комісарів (уряд), а правлячу більшовицьку партію РКП(б) було перейменовано в 1925 р. у Всесоюзну Комуністичну партію (більшовиків) ВКП(б) з центром у Москві.

Пізніше до складу СРСР увійшли Туркменістан (1925 р.) після ство­рення в 1924 р. Туркменської СРР; Узбекистан (1925 р.) після ство­рення в 1924 р. Узбецької СРР; Таджикистан (1929 р.) після створен­ня Таджикської СРР у 1929 р. У 1936 р. СРСР об'єднував 11 союзних республік.

Однак остаточні тексти документів з урахуванням зауважень і пропозицій союзних республік мав затвердити наступний з'їзд Рад. На І з'їзді Рад СРСР було обрано ЦВК СРСР у складі 371 члена і 138 кандидатів, а також чотирьох голів ЦВК (від України — Г. Пет-ровський).

У січні 1923 р. ЦВК СРСР утвердив Конституційну комісію, яку очолив М. Калінін. Разом із ЦВК союзних республік комісія почала працювати над розробкою основних засад державного устрою. Ця комісія, яка працювала гласно, змушена була тільки повторювати те, що у принципі вже вирішила нікому не відома внутрішньопартійна конституційна комісія, в основу рішень якої було покладено автоно-мізаційний проект Й. Сталіна.

26 січня 1924 р. відкрився ІІ з'їзд Рад СРСР. Він остаточно затвер­див першу Конституцію СРСР. У травні 1925 р. IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР. У ній законодав­чо закріплювалося входження радянської України до складу СРСР, а також право на вільний вихід із Союзу, визначалася компетенція й функції республіканських органів державної влади і державного уп­равління, а також відносини між вищими органами державної влади і державного управління СРСР та УСРР. Так, військово-морські та закордонні справи, зовнішня торгівля, залізничний транспорт пов­ністю входили до компетенції тільки союзного уряду. Союзно-рес­публіканським наркомам підпорядковувалися фінансова система, питання праці, продовольства, промисловості. Частина інших нар­коматів — юстиції, внутрішніх справ, землеробства, освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення — зберігали статус самостій­них. Але й вони ідеологічно та матеріально залежали від центрально­го апарату. Таким чином, завершився процес утворення багатона­ціональної союзної, а по суті унітарної держави. Україна, як і інші національні республіки, зберігаючи ознаки державного суверенітету, на багато десятиліть стала заручницею політики центру, владних московських партійно-господарських структур. Конституція також зафіксувала зміни, що випливали з фактів утворення в 1924 р. Мол­давської АСРР у складі Української СРР і нового адміністративно-територіального поділу республіки. У 1923 р. замість повітів і волос­тей  було утворено округи і райони, а в 1925 р. було ліквідовано губернії і встановлено триланкову систему управління: центр — округ — район.На той час Українська республіка була другою за розміром у Союзі PCP. Площа її становила 450 тис. км2, а чисельність населення сягала майже 26 млн.


akadem12.at.ua
monster

 

Меню сайта

Форма входа

СТАТИСТИКА