Східні слов'яни

1.2. Східні слов'яни

Слов'яни — одна з найчисленніших груп давньоєвропейського насе­лення. Точно час виокремлення її з індоєвропейської спільноти ще не встановлено. Як відомо, існує кілька концепцій про прабатьківщину слов'ян. Так, згідно з дунайською концепцією, яка походить з найдавнішого літопису — "Повісті временних літ" літописця Нес­тора, слов'яни довгий час жили на берегах Дунаю, звідки й почали розселятися. За другою концепцією — вісло-одерською — прабать­ківщиною слов'ян була територія сучасної Польщі. Згідно з третьою концепцією, яку підтримує переважна більшість дослідників, давні слов'яни розселялися між Дніпром і Віслою. Грунтуючись на архео­логічних даних, багато вчених роблять висновок, що слов'яни (про-тослов'яни), принаймні від часу виокремлення їх у II тисячолітті до н. е. з індоєвропейської спільноти і до раннього середньовіччя (коли їх існування було зафіксовано писемними джерелами й підтверджено археологією), змінювали місця свого проживання. Тому кожна з на­ведених концепцій, найімовірніше, фіксує той чи інший етап розсе­лення слов'ян на початку їхньої історії.

Писемні джерела I тисячоліття до н. е. фіксують розселення сло­в'ян на межі лісової і лісостепової зон у межиріччі Дніпра і Верхньої Вісли. Це підтверджують і нові археологічні матеріали (які до того ж свідчать про спадкоємність матеріальних пам'яток у цьому регіоні), і лінгвістичні дані. Згідно з археологічними дослідженнями, починаю­чи із середини I тисячоліття до н. е. слов'яни поділялися на східних і західних. Тоді ж формувалась і південна група слов'ян. У першій по­ловині I тисячоліття до н. е. у південних районах Східної Європи крім слов'ян жили також пізні скіфи, сармати, готи, фракійці, які у ГУ-У ст. відійшли на південь і південний захід або ж були асимільо­вані слов'янським населенням.

Візантійські автори VI ст. Прокопій Кесарійський, Менандр Потик­тор, Маврикій Стратег знали слов'ян під назвою венедів, антів та склавінів і характеризували їх як численний народ, який брав актив­ну участь в історичних подіях Південної і Південно-Східної Європи.

Анти (східні слов'яни), очевидно, були предками українців. Вони жили між Віслою, Карпатами і Дніпром, згодом дійшли до Дону і Чорного моря. Анти ходили походами на Візантію до Константи­нополя. Вони не підпорядковувалися волі однієї людини, а всі спра­ви вирішували на віче.

У той же період на зміну гунам приходять нові кочові орди: бол­гари, за ними авари. Тюркська орда болгар з'явилася в Європі на­прикінці V ст. Частина їх заснувала своє царство на Волзі, а решта вже в VI ст. пройшла на нижній Дунай і оселилася там у колишній римській провінції Мезії. Авари, або обри, як їх називав найдавні­ший вітчизняний літопис, у середині VI ст. пройшли від Каспійського моря і оселилися на півдні України поблизу Азовського моря. У другій половині VI ст. вони заснували державу на середньодунай-ській рівнині, звідки нападали на візантійську область, на антів та інших сусідів.

Назва "анти" проіснувала недовго, до початку VII ст. Після 602 р. вона щезла з історичних хронік. Згідно з однією з історико-лінгвіс-тичних версій у процесі розселення на Балканах анти змішалися зі склавинами і далі були вже відомі під спільною назвою "слов'яни".

В арабських джерелах згадується про союзи слов'янських пле­мен — об'єднання східних племен ще до створення Київської Русі. Слов'яни жили родами, племенами. Найдавніший вітчизняний літо­пис, згадуючи про розселення слов'ян у Східній Європі в IX ст., на­зиває різні племена: словени, кривичі, поляни, в'ятичі, радимичі, древляни, сіверяни та ін.

Починаючи з перших століть нашої ери і до виникнення Київської Русі матеріальна культура східних слов'ян пройшла кілька етапів роз­витку. Слов'янські племена найчастіше селилися групами на берегах річок та озер. Люди жили в землянках і напівземлянках з плетеними або дерев'яними стінами. Керамічний посуд був переважно ліпним з візерунками. Обряд поховання — спалення трупів. Археологи при роз­копках знаходять багато різноманітних знарядь праці і прикрас.

Основними заняттями східних слов'ян були землеробство і скотар­ство. Вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес та інші куль­тури. У слов'ян існували різні види ремесел: ливарне, обробка заліза, різьблення на кістці, виготовлення посуду та ін. Соціальні структури розвивалися в напрямку від первісної общини в перших століттях до н. е. до сусідської общини. Кількісне збільшення міст як економіч­них і політичних центрів, якісний прогрес різних ремесел і торгівлі, воєнні походи, в яких брали участь воїни всіх слов'янських земель, — усе це сприяло утворенню східно-слов'янської держави — Київсь­кої Русі.