10.3. Розвиток культури України в 1900-1917 рр.

Колонізаторські монархічні режими Російської та Австро-Угорської імперій не були зацікавлені в розвитку культури українського народу, побоюючись пов'язаного з цим посилення загальнополітичної револю­ційної і національної самосвідомості мас.Через це політикою правлячих кіл всіляко гальмувалося прагнен­ня мас до освіти.

Напередодні Першої світової війни письменність на українських землях у складі царської Росії не досягла навіть середнього по країні показника — 30 %. На кожну тисячу населення тут навчалося тільки 67 дітей. Таким самим було становище народної освіти на україн­ських землях, що входили до складу Австро-Угорщини. На початку XX ст. у Галичині із 6240 сіл 2214 не мали нормальних шкіл, а в 981 їх не було взагалі. На території України не було жодного вищого на­вчального закладу з українською мовою викладання, а під владою царської Росії — жодної української школи на державному утриманні.

Після поразки революції 1905-1907 рр. самодержавство заборо­нило "Просвіти", видання літератури та читання публічних лекцій українською мовою. З виданих у 1913 р. в Україні 5283 книг лише 175 були написані українською мовою. На початку Першої світової вій­ни царизм заборонив будь-які періодичні видання українською мо­вою. Те саме сталося й у 1915 р. на території Галичини, коли вона була зайнята царськими військами.

На західноукраїнських землях діяли Львівський та Чернівецький університети, політехнічний інститут і академія ветеринарної меди­цини у Львові. Проте викладання велося здебільшого німецькою й польською мовами. Лише кілька українських кафедр було відкрито в університетах. Тим часом у Львівському університеті в 1911 р. сту-денти-українці становили 21 %, у Чернівецькому — 17,6 %, у Львів­ському політехнічному інституті — лише 4,4 %.

Особливості суспільно-політичного життя в Україні на початку XX ст. позначилися на її культурному прогресі, найпомітніше — на характері української літератури. У цей період суперечності між де­мократичним і ліберально-буржуазним, реалістичним і декадент­ським художньо-естетичними напрямками української культури вия­вились особливо яскраво. Представниками революційно-демокра­тичного напрямку були найвидатніші українські письменники — І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський, О. Ко-билянська, В. Винниченко, О. Маковей, С. Васильченко, А. Теслен-ко, М. Черемшина, Л. Мартович. До демократичного напрям­ку належали також робітничі поети Т. Романченко, А. Шабленко,

0.   Гмирьов та А. Бобенко. Важливе місце в культурі України посідали драматургія й театр. Професійний театр передусім був  представлений діяльністю корифеїв української сцени П. Саксаганського,

1. Карпенка-Карого, М. Садовського, геніальною українською актрисою М. Заньковецькою. Видатними представниками музичної культури України були М. Лисенко, К. Стеценко, М. Леонтович, С. Людкевич, С. Крушельницька.

Розвивалися в Україні й інші галузі культури. Видатними пред­ставниками в галузі живопису були І. Труш, М. Пимоненко та С. Ва­сильківський, у галузі архітектури — П. Альошин, В. Осьмах, О. Беке­тов, Ф. Нестурх.

Із розвитком мистецтва й літератури була тісно пов'язана істо­рична наука. Видатними представниками її були М. Грушевський,О. Єфименко, Д. Багалій, І. Лучицький, М. Довнар-Запольський, М. Аркас. Вагомий внесок у розвиток медичної науки зробили вчені Д. Заболотний, М. Гамалія, В. Вискович, у розвиток повітроплаван­ня — Д. Григорович та І. Сікорський.

akadem12.at.ua
monster