Воскресенье, 19.11.2017, 06:01
Приветствую Вас Гость | RSS

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

ПЕРВІСНООБЩИННИЙ ЛАД НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ. КИЇВСЬКА РУСЬ

ПЕРВІСНООБЩИННИЙ ЛАД НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ. КИЇВСЬКА РУСЬ

1.1.  Формування і розвиток первісного ладу на території України

Предки нинішніх українців оселилися на території, яка вже мала давню історію, а її населення підтримувало зв'язки з цивілізованими народами стародавнього світу. Сліди перебування людини на тери­торії України збереглися з найстарішої доби існування людини вза­галі — з часів раннього палеоліту (кам'яної доби). Стоянки первісних людей епохи раннього палеоліту (близько мільйона років тому) було виявлено в селі Королеве на Закарпатті, поблизу міста Амвросіївка на Донбасі, у селі Лука-Врублевецька на Подністров'ї. Люди жили невеликими групами, видобували вогонь, полювали на дрібних тва­рин і займалися збиранням. Колективне виробництво і колективне споживання становили суть їхнього суспільного життя. Община була як родовою, так і соціально-економічною одиницею.

Археологи на території України виявили поселення людей часів пізнього палеоліту (35-10 тис. років до н. е.). Із цих поселень, де знай­дено знаряддя праці з кременю і кісток мамонта (окремі навіть з ор­наментом), найбільше досліджені стоянки в Києві на Подолі, у селі Мізин на Чернігівщині, поблизу Кривого Рогу. Загалом на території України знайдено близько 500 поселень, де проживало до 20 тис. осіб. Тогочасний клімат України характеризувався різким похолоданням, що було пов'язане з наступом льодовика. Земля перетворилася на лісотундрову зону. Змінився тваринний і рослинний світ. Характер­ною особливістю пізнього палеоліту була відносна осілість населен­ня. Села складалися з 5-8 житлових споруд, насамперед зимових у вигляді яранг, де мешкало 40-50 осіб. Удосконалилися й урізноманіт­нилися знаряддя праці. У цей час завершується фізичне й розумове формування людини сучасного типу (Homo sapiens).

У добу мезоліту клімат стає набагато м'якшим, оскільки останній льодовик у Європі зник приблизно 2 тис. років до того. На території України виявлено сотні мезолітичних поселень: поблизу сіл Білоліс-ся та Мирне на Одещині, села Осокорівка Запорізької області, у Кри­му. Населення було відносно осілим. А наявність багатьох маленьких стоянок свідчить про розпад общин на невеликі мисливські колекти­ви. У цей період почали використовувати лук і стріли, приручати ди­ких тварин, спочатку собак, а згодом — свиней. Поширилося ри­бальство. Індивідуалізація виробництва і споживання підвищила роль парної сім'ї.

Останньою стадією кам'яного віку була доба неоліту, що тривала з VI до ІІІ тисячоліття до н.е. Найхарактернішою для цього періоду була поява нових форм господарської діяльності людини — скотар­ства і землеробства, тобто перехід до свідомого виробництва про­дуктів харчування. У цьому зв'язку з'явилися досконаліші типи кам'я­них сокир, ножів, виникли нові способи обробки каменю — шліфу­вання, свердління, розпочалося виготовлення керамічного посуду.

В Україні виявлено близько 500 неолітичних поселень у районах річок Дніпра, Південного Бугу, Десни, Дністра, Сули та ін. їх можна поділити на дві культурно-господарські зони: південно-західну (зем­леробсько-скотарську) і північно-східну (мисливсько-риболовну). Перша охоплювала територію Лісостепу Правобережжя, Західну Волинь, Закарпаття, Подністров'я, друга — Лісостеп Лівобережжя, Полісся.

У цей період підвищується роль сім'ї. Зміцнюється родова община. Основу виробничих відносин становить спільна власність роду на знаряддя й продукти праці та на певну територію. Починають вини­кати територіальні зв'язки, які сприяють появі сусідських общин, а згодом і племені.

У IV-III тисячоліттях до н. е. на території України відбувається перехід до енеоліту (мідно-кам'яного віку), для якого характерні ви­робництво і обробка міді. Цей період залишив численні пам'ятки, які знаходять на всій території України. Особливо багато їх на околицях Києва і в долині Дніпра. Від села Трипілля на Київщині до Карпат та нижнього Дунаю залишилися сліди життя людини доби енеоліту, і культура цього періоду дістала в науці назву трипільської (на­прикінці XIX ст. саме в Трипіллі вперше виявлено її пам'ятки). Про­живали трипільці в поселеннях поблизу річок по 600-700 осіб. Будівлі поділялися на житлові й господарські; розміщувалися рядами або ко лом. На пізньому етапі поселення значно збільшилися й налічували 1 1,5 тис. будинків. Трипільці займалися орним землеробством і скотар ством. Використовувалося рало. Великого розвитку досягло вироб ництво кераміки, яка була позначена вишуканістю й розмаїттям форм, оздоблена різноколірним орнаментом. Особливо були поширені жіночі статуетки.

На основі територіальних общин формуються племена, виникають міжплемінні об'єднання, починають виокремлюватися найзнатніші роди на чолі з патріархами. Підвищується роль чоловіків у суспіль стві, господарською основою стає патріархальна сім'я, що свідчить про перехід від матріархату до патріархату.

Долю трипільських племен остаточно не з'ясовано. Мабуть, вони розпалися на кілька груп. Частина їх залишилася на місці, інші запо чаткували нові етномовні групи Східної Європи та Азії.

У другій половині III тисячоліття до н. е. на території України роз почалася бронзова доба. її характерна особливість — поширення ви робів з бронзи. Це сприяло появі нових видів знарядь праці і зброї. Основними видами господарської діяльності залишалися землероб ство (лісостеп) і скотарство (степ). Розвиток землеробства й обміну, а також боротьба за території спричинилися до створення великих союзів племен на чолі з вождями. За темпами соціального розвитку лісостепова зона дещо поступалася степовій, проте суспільні відно сини там грунтувалися на патріархальній сім'ї і племінній організації.

З відкриттям і використанням заліза в історії України почалася нова доба, що характеризувалася руйнуванням старих соціально економічних структур. У цей період завершується процес розпаду первіснообщинного ладу і розпочинається перехід до станово-класо вого суспільства. Поява додаткового продукту призвела до створен ня військово-політичних об'єднань, а це, у свою чергу, сприяло виок ремленню військово-аристократичної верхівки суспільства. В її ру ках тепер була влада. Значно розширилися торговельні контакти із сусідами, особливо між Півднем і Північчю.

З початку VII ст. до н. е. історичний процес на території України був позначений впливом давньогрецької цивілізації — як у матері альному, так і в соціально-економічному й духовному аспектах. Це прискорило формування станово-класового суспільства, сприяло за родженню державної традиції.

Археологічні розкопки, окремі писемні джерела (передусім грецькі) свідчать, що серед народів, які колись населяли українську землю, першими на шлях державотворення в I тисячолітті до н. е. стали ко­чові племена Північного Причорномор'я — кіммерійці, скіфи, сарма-ти та ін.

На початку I тисячоліття до н. е. у степах Північного Причорно­мор'я оселилися кіммерійці — найдавніший історичний народ на те­риторії України, про який, зокрема, писав Гомер в "Одіссеї" (VIII ст. до н. е.). Вчені припускають, що кіммерійці належали до одного з фракійських племен. Головним заняттям кіммерійців було кочове скотарство. Вони мали військові кінні загони, здійснювали воєнні походи, поступово переходили від військової демократії до станово-класового суспільства на основі рабовласницького способу вироб­ництва. Військово-політичне об'єднання кіммерійців проіснувало до VII ст. до н. е. і розпалося під натиском скіфських племен.

У VII ст. до н. е. в південноукраїнських степах з'являються скі­фи — племена іранського походження. Вони захопили територію лісостепової зони України. Давньогрецький історик Геродот поділяв скіфів на чотири групи: царські, кочовики, скотарі й орачі. Гз сучас­ного погляду, останні були нащадками трипільців, протослов'янами, які проживали на території між Дніпром і Дністром і були завойовані скіфами. Наприкінці VI ст. до н. е. у причорноморських степах фор­мується велике державне об'єднання, очолюване скіфами, до якого ввійшло місцеве населення степових і лісостепових районів. Верхов­на влада у Скіфії належала царям, столиця розміщувалася поблизу міста Кам'янки Дніпровської (Нижній Дніпро). Розквіту скіфська державність досягла в VI-IV ст. до н. е. Про це свідчать, зокрема, відомі скіфські кургани. Скіфи створили високу матеріальну культу­ру, істотно вплинули на хліборобське населення лісостепової Украї­ни. Наприкінці III ст. до н. е. під натиском сарматів скіфи відійшли до Нижньої Наддніпрянщини і у Степовий Крим. Тут утворилося нове державне об'єднання — Мала Скіфія зі столицею в Неаполі (залишки цього міста знаходять на околицях Сімферополя). У III ст. до н. е. Мала Скіфія внаслідок нападів сарматів з півночі і римлян з півдня припинила існування.

З III ст. до н. е. в Північне Причорномор'я зі сходу почали прони­кати сарматські племена (також іранського походження). За два сто­ліття вони захопили межиріччя Дону і Дніпра, а згодом — Дніпра і Дністра. Шість століть вони правили у степах Північного Причорно­мор'я, мали зв'язки з грецькими і римськими містами Причорномор'я.

На зміну сарматам з'являються алани, так само кочовики. Вони не зводили будинків, не займалися землеробством, мали багато коней, жили на возах.

Загалом на території України, за свідченням грецьких і римських авторів, протягом І-ІІ ст. н. е. проживало багато племен і народів, що змінювали одне одного.

Наприкінці ІІ на початку ІІІ ст. н. е. на території України з'яв­ляються германці готи, вихідці з Прибалтики. Просуваючись че­рез Полісся, готи розселилися на півдні України від Дністра до Ду­наю і Карпат. Поблизу Дніпра вони створили власну державу. Періо­дично готи здійснювали напади на римські провінції. У ІУ ст. готи прийняли християнство. У тому ж ІУ ст. зі сходу розпочинається рух гунів народу урало-алтайського або тюрко-фінно-монгольського походження. Близько 370 р. гуни знищили аланів, розбили готів і ви­тіснили їх за Дунай. Проте вони довго не затрималися в Україні й у середині У ст. на чолі з Аттілою почали просуватися на захід. Засно­вана Аттілою держава з центром на середньому Дунаї (сучасна Угор­щина) розпалася після його смерті в 453 р.

Велику роль в історії України відігравали античні міста-держави Північного Причорномор'я. Заселення греками-колоністами цих зе­мель почалося в УІІ-УІ ст. до н. е.

В історії античних міст-держав Північного Причорномор'я виок­ремлюються два основних періоди. Перший період У середина І ст. до н. е. — характеризується відносно самостійним життям і мир­ними відносинами зі скіфськими племенами. Для другого періоду — середина І ст. до н. е. — 70-ті роки ІУ ст. н. е. — характерним є те, що міста-держави поступово потрапляли в коло інтересів Риму і водно­час зазнавали нападів з боку готів і гунів.

У процесі античної колонізації в Північному Причорномор'ї утво­рилися чотири основні центри. Перший — побережжя Дніпровсько-Бузького і Березанського лиманів (міста Борисфеніда на сучасному острові Березань під Очаковим, Ольвія поблизу сучасного села Па-рутиного Очаківського району Миколаївської області). Другийпобережжя Дністровського лиману (міста Никоній, Тіра нині Біл-город-Дністровський). Третій центр у Південно-Західному Криму (міста Херсонес, Керкінітіда нині Євпаторія). Четвертий центрна Керченському і Таманському півостровах (міста Пантікапей, Фео­досія, Горгіпія). Усі ці центри були рабовласницькими демократич­ними республіками, які підтримували тісні зв'язки з Грецією і Римом.

Таким чином, давнє населення сучасної України пройшло всі ос­новні етапи розвитку: кам'яний, мідно-кам'яний, бронзовий і заліз­ний віки. Згідно з цим створювались типи суспільно-господарської організації життя: первісна і родова общини, племінна структура, станово-класове рабовласницьке суспільство.

akadem12.at.ua
monster


Меню сайта

Форма входа

СТАТИСТИКА