Вторник, 19.09.2017, 14:48
Приветствую Вас Гость | RSS

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Наддніпрянська Україна на початку XX ст.

За царським маніфестом 17 жовтня 1905 р. було оголошено про свободу слова, друку, про створення законодавчої Думи, про пере­творення Росії на конституційну монархію. У зв'язку зі зняттям усіх заборон, пов'язаних із свободою друку, склалися сприятливі умови для розвитку української преси. Першим успіхом було видання в 1905 р. часопису "Хлібороб". У грудні 1905 р. у Києві почав вихо­дити перший щоденний український часопис "Громадська думка" (пізніше перейменований у "Раду"). Протягом року після виходу ма­ніфесту виникло 15 українських видавництв і виходило близько 20 ук­раїнських періодичних видань. У 1907 р. у Петербурзі вийшло повне видання (без цензурних купюр) "Кобзаря" Т. Шевченка. Велику час­тину газетних шпальт заповнив просвітницький матеріал про те, що таке Україна, хто такі українці, якою є територія їхнього розселення та ін. У травні 1907 р. з'явилось офіційне розпорядження щодо ска­сування Емського указу 1876 р. Проте однією з характерних ознак столипінської доби стало наростання хвилі агресивного російського шовінізму. У березні 1908 р. у Києві було створено "Клуб російських націоналістів". Завдяки державній підтримці й особистому покрови­тельству П. Столипіна він став однією з найвпливовіших політичних груп у Російській імперії. У грудні 1909 р. цей Клуб добився рішення Думського підкомітету у справах освіти про недопущення викладан­ня української мови у школах. Іншим важким ударом по українсько­му рухові став циркуляр П. Столипіна від 20 січня 1910 р. із заборо­ною реєструвати будь-які "інородчеські" товариства й видавництва. В окремій інструкції він пояснював губернаторам, що заборона по­ширюється, зокрема, на українські та єврейські організації.У роки реакції український рух знов опинився в підпіллі. Було за­крито "Просвіти" та інші українські організації.

Безумовно, період реакції не заглушив наростання революційного руху. Уже в другій половині 1910 р. робітничі страйки охопили Петербург, Москву, Київ, Катеринослав, Одесу, Миколаїв, Xерсон. Протягом 1910-1911 рр. в Україні відбулося близько 450 селянських виступів. Xвиля протесту прокотилася країною у зв'язку з розстрі­лом у березні 1912 р. на річці Лені учасників демонстрації — робіт­ників золотих копалень. У березні 1914 р. заборона святкування дня народження Т. Шевченка призвела до масових демонстрацій студен­тів у Києві та інших містах. Для розгону демонстрантів було послано загони поліції і козаків.

У роки революції було здобуто перший досвід парламентаризму. Вибори до І Державної думи відбувалися в умовах військових реп­ресій, арештів. Від України було обрано 102 депутати, у тому числі 24 поміщики, 26 представників міської інтелігенції, 42 селян, 8 робіт­ників і одного священика. У Державній думі сформувалася "Україн­ська думська громада" у складі 45 осіб на чолі з адвокатом і громад­ським діячем з Чернігова І. Шрагом. Політичною платформою цієї громади була автономія України. М. Грушевський уклав деклара­цію, яка мала бути виголошена з думської трибуни головою громади. Але вже було запізно. Державну думу 8 липня 1906 р., після 72 днів існування, було розпущено.

У січні 1907 р. відбулися вибори до ІІ Державної думи. Українські губернії у ІІ Державній думі представляли 16 поміщиків, 4 священи­ки, 17 інтелігентів, 59 селян і 6 робітників.

У ІІ Думі була також "Українська думська громада", що мала 47 членів і видавала часопис "Рідна справа — Вісті з Думи". Громада домагалася автономії України, місцевого самоврядування, українсь­кої мови у школі, суді, церкві. Для того щоб мати підготовлених пе­дагогів, громада вимагала створення кафедр української мови, літе­ратури та історії в університетах, уведення української мови в україн­ських семінаріях.

ІІ Дума проіснувала лише 103 дні; 3 червня 1907 р. її розпустили. Розгін ІІ Думи мав характер державного перевороту і відкрив добу реакції. Новий виборчий закон істотно обмежив права робітників, селян і національних меншин. Депутати ІІІ Державної думи від Ук­раїни, серед яких було 67 поміщиків, у цілому підтримали столипін-ську реформу, хоча й вносили пропозиції з національного й аграрно-селянського питання.

У роки нового революційного піднесення більшовицькі організа­ції розширили легальні форми роботи, зокрема в межах IV Держав­ної думи, де активну роль відігравала більшовицька фракція. Так, виступаючи з промовою 20 травня 1913 р., депутат-більшовик від Катеринославської губернії Г. Петровський на місцевому матеріалі переконливо показав переслідування чорносотенцями українців, ук­раїнської мови, перепони, що ставляться на шляху до розвитку націо­нальної культури, літератури, мистецтва.

Революційне піднесення збіглося з початком Першої світової вій­ни. Причиною її виникнення були суперечності у стані імперіалістич­них держав: з одного боку — Антанти, до якої входили Англія, Франція, Росія, з іншого — Троїстого союзу у складі Німеччини, Ав­стро-Угорщини, Італії.

Українські землі були серед тих, що найбільше постраждали від війни. Лінія фронту проходила безпосередньо українською терито­рією. На двох фронтах, що простяглися українськими землями, пере­бувало 3250 тис. солдатів та офіцерів. Крім того, у тилових гарнізо­нах в Україні перебувало 400 тис. солдатів і офіцерів. Далекосяжні плани поневолення України виношували обидва блоки імперіаліс­тичних держав — Антанта і Троїстий союз, що зіткнулися в Першій світовій війні. Росія відкрито готувалася загарбати Галичину, Буко­вину та Закарпаття, щоб раз і назавжди покінчити з "мазепинством" і сепаратизмом. Австро-Угорщина прагнула приєднати Наддніпрянську Україну до Габсбурзької імперії. Німеччина, готуючись до "дранг нах остен", мала на меті взяти Україну найбагатшу країну Європипід свій протекторат.

На Південно-Західному фронті війна розпочалась у серпні 1914 р. У так званій Галицькій битві, яка тривала з 23 серпня до 21 вересня 1914 р., австро-угорська армія, втративши понад 326 тис. солдатів, була розгромлена. Галичина та Буковина опинилися під окупацією царської Росії. Однак у квітні 1915 р. австро-німецькі війська, про­рвавши Південно-Західний фронт, змусили російську армію відсту­пити з Галичини.

За сім місяців окупації царська адміністрація свідомо знищила все, що було українським: закрила школи, гімназії, сотні газет і журналів, книгарні, видавництва, бібліотеки, читальні "Просвіти". Українську мову було витіснено з урядових установ. Розпочалося переслідуван­ня греко-католицької церкви. Митрополит А. Шептицький був за­арештований і депортований до Росії.

У 1916 р. Галичина і Буковина стали тереном найжорстокіших битв. Наприкінці травня 1916 р. розпочався відомий наступ генерала А. Брусилова. У результаті цього наступу російські війська захопили Буковину й східну частину Галичини з Тернополем та Західну Во­линь з Луцьком. Внаслідок багатомісячної битви багато районів Га­личини, особливо Тернопільщини, були зруйновані вщент, населення евакуйовано, господарства та майно втрачені. Не менше лиха приніс Галичині й червневий наступ 1917 р. російських військ, кинутих на австро-угорський фронт Тимчасовим урядом Росії. Ця авантюра не принесла перемоги її ініціаторам, навпаки, завершилася повною по­разкою російської армії, її відступом за річку Збруч. Німецько-авст­рійські війська до кінця 1917 р. просунулися на схід українською те­риторією навіть далі, аніж у 1915 р.

akadem12.at.ua
monster

Меню сайта

Форма входа

СТАТИСТИКА