4.3. Національно-релігійний рух

і культура України наприкінці XVI — на початку XVII ст.

Друга половина XVI — початок XVII ст. — період пробудження на­ціональної свідомості українського народу, його духовного від­родження. Утверджується відчуття рідної землі, історії, вітчизни. Збе­реження і розвиток духовної культури, культурно-національне від­новлення стають історичною необхідністю.

Культурно-національне відродження в Україні було пов'язане з внутрішніми соціально-економічними процесами, а також з політич­ною, ідеологічною, релігійною боротьбою, з наростанням народно-визвольного руху і тими політичними й культурними процесами в Європі, що дістали назву Відродження (XIV-XVI ст.).

Культурна відбудова України відбувалася в дуже складних умо­вах, коли більша її частина перебувала у складі інших держав, а со­ціальне пригноблення українського народу посилювалося національ­но-духовним — принижувались і викорінювалися культура, мова, звичаї, православ'я.

Віра тоді була не тільки основою світосприйняття, а й ознакою на­лежності людини до тієї чи іншої культури, складовою культури, оз­накою певного народу. Не зумівши покатоличити українців, прав­лячі кола Речі Посполитої почали втілювати в життя ідеї єзуїтів — "церковної єдності", або унії, Православної та Католицької церков під верховенством Папи Римського. При цьому зберігалися право­славні обряди, служба правилася церковнослов'янською мовою, не­змінним залишався й календар. У XVI ст. позбавлена підтримки Польсько-Литовської держави Православна Церква була в занепаді. Безпосередніми причинами прийняття унії були невдоволення право­славних єпископів тим, що в церковні справи почало активно втру­чатися міщанство, об'єднане у братства; прагнення єпископів звіль­нитися від підлеглості східним патріархам, які також втручалися у справи єпархій і збирали побори; намагання верхівки українського православного духівництва добитися рівності з католицькими єписко­пами. Влітку в 1594 р. в Сокалі на з'їзді православних єпископів були вироблені умови об'єднання з Католицькою Церквою, а в грудні 1594 р. було прийнято постанову про бажання ієрархів відокремитися від Східної Церкви і підпорядкуватися Папі. У 1595 р. єпископи Ьгатш Потій і Кирило Терлецький поїхали до Рима, де Папа Климент VIII офі­ційно проголосив визнання унії. Проти унії рішуче виступили князь К. Острозький та інша православна знать.

Щоб розв'язати конфлікт, у 1596 р. в Бересті (Бресті) Сигізмунд III за дорученням Папи Климента VIII скликав церковний собор для офі­ційного проголошення унії. Собор одразу ж розколовся на два собо­ри — православний і уніатський. В уніатському брали участь Київ­ський митрополит М. Рогоза, п'ять єпископів, три архімандрити, три католицькі єпископи, магнати й шляхта. 8 жовтня 1596 р. вони підпи­сали угоду про унію і дали присягу на вірність Папі Римському. На православному соборі були присутні два єпископи — Балабан і Ко-пистенський, Білгородський митрополит Лука, дев'ять архімандри­тів, два представники східних патріархів, понад 200 представників православного духівництва. Вони підписали протест проти унії, а всіх, хто її прийняв, позбавили духовної влади. Проте Сигізмунд III затвердив рішення уніатського собору. Згідно з цим рішенням уніат­ське духівництво, як і католицьке, звільнялося від податків; шляхта, яка прийняла унію, мала право одержувати державні посади нарівні з католицькою шляхтою, а уніати-міщани зрівнювалися у правах з католиками. Унія вважалась обов'язковою для всіх православних на території Речі Посполитої. Таким чином, Православна Церква стала, по суті, незаконною. I тільки важке зовнішньополітичне становище Польщі на початку XVII ст. змусило уряд у 1603-1607 рр. піти на де­які поступки православним (зокрема, сейм оголосив про припинення їх переслідування). Унаслідок виступів козацтва на початку 80-х ро­ків XVII ст. польський уряд видав "Статті для заспокоєння руського народу", якими узаконив існування Православної Церкви.

В історичній літературі Берестейська унія оцінюється неоднознач­но. Дореволюційні російські історики ставилися до унії вкрай не­гативно. Багато хто із сучасних закордонних українських істориків вважає, що унія була визначною і позитивною подією в історії украї­нського народу. Радянські історики донедавна сприймали Берестей­ську унію однозначно негативно, і тільки останніми роками з'явили­ся дослідження, де її оцінюють позитивно.

Після прийняття унії до неї приєдналося багато феодалів, шлях­тичів і міщан. Проте більшість селян, козаків, міщан, дрібної шляхти і духівництва залишилися православними і почали об'єднуватися на захист своїх національних прав та інтересів.

Експансія католицизму, що її здійснювала римська курія, намаган­ня правлячих кіл Речі Посполитої колонізувати український народ викликали широкий суспільно-політичний рух, опір православного населення. У містах виникають братства, які мали на меті об'єднати широкі маси міщанства і які, виступаючи проти засилля католициз­му, були проявом реформістського руху в Україні.

Культурне піднесення в Україні значно посилюється з появою братств — громадських православних організацій міського населен­ня, які рішуче виступали за розвиток вітчизняної культури. Одним із перших у 1439 р. було створено Львівське братство, яке мало школу, шпиталь, бібліотеку, друкарню. На початку XVII ст. виникають Ро-гатинське, Острозьке, Галицьке, Кам'янець-Подільське, Самбірське, Київське, Вінницьке та інші братства. Вони створювали друкарні, шпиталі, школи, забезпечували їх підручниками, утримували вчите­лів і бідних учнів, надавали найкращим учням допомогу для продов­ження навчання за кордоном. Навколо братств об'єднувалися вчені, письменники, книговидавці, педагоги, політичні діячі.

Важливим напрямком діяльності братств стало книгодрукування. Одну з перших друкарень було створено в 1561 р. у Заблудові, в маєт­ку українського та білоруського магната Г. Ходкевича. Заснували її Гван Федоров і Петро Мстиславець. У 1569 р. вони видали "Учитель­ське Євангеліє", а пізніше — "Псалтир" і "Часослов". А власне пер­шою на українських землях стала друкарня, яку заснував у Львові в 1573 р. I. Федоров. У цій друкарні в 1574 р. було видано "Апостол". У 1576 р. I. Федорова запросив до себе князь К. Острозький. У його друкарні було створено 28 видань, серед них відома "Острозька Біб­лія" (1581) — перше повне видання Біблії слов'янською мовою.

Братські друкарні існували також у Новгороді-Сіверському, Киє­ві, Чернігові, Луцьку. Були також приватні друкарні.

У 80-ті роки XVI ст. почала видаватися полемічна література, що мало особливе значення в боротьбі з унією, проти соціальних та ідей­них засад католицизму. Представляли цю літературу Герасим Смот-рицький, Василь Суразький, Христофор Філалет та ін. У полеміці з церковними магнатами визрівали гуманістично-демократична ідея суспільної рівності, ідея свободи віросповідання. Полемісти розкри­ли причини, що сприяли переходу магнатів до уніатсько-католицького табору. В їхніх працях тема патріотизму посідала чільне місце.

Розвиток книгодрукування сприяв розвиткові освіти, збільшенню кількості шкіл. I. Федоров видав у Львові та Острозі "Букварі" — по­сібники для вивчення слов'янських і грецької мов. Були видані також "Граматика" Лаврентія Зизанія і "Граматика" Мелетія Смотриць-кого.

Наприкінці XVI ст. школи діяли вже у Львові, Стрию, Кременці, Києві, Володимирі-Волинському та інших містах. Серед них були дяківські школи, міські, церковні, монастирські, домові, протестант­ські, уніатські, католицькі. У 1578 р. в Острозі було засновано шко­лу, яка дала початок новому етапу в розвитку шкільної освіти в Ук­раїні. Викладання в ній було побудовано з урахуванням досвіду сучасної європейської школи. У ній вивчали слов'янську, грецьку і латинську мови, так звані сім вільних наук — граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, астрономію, музику. Отже, ця програма передбачала початкову і середню освіту з елементами ви­щої. Першим ректором цієї школи був Г. Смотрицький, а з-поміж вихованців — М. Смотрицький, Г. Дорофеєвич, П. Сагайдачний та ін.

На початку XVII ст. в Україні відкрилося 30 братських шкіл, які були народними і вирізнялися передусім демократичністю. До про­грам цих шкіл входили ті самі науки, що вивчалися в західноєвро­пейських школах. Та вже у 20-ті роки XVII ст. Львівська школа, не витримавши боротьби з католицьким духівництвом, почала занепа­дати. Луцька школа двічі (у 1627 і 1634 р.) була розгромлена і перей­шла до рук уніатів. Острозьку школу після смерті князя його онука Анна-Алоїза Ходкевич перетворила на єзуїтську колегію.

На початку XVII ст. Київ стає одним з найбільших міст Наддніп­рянщини (з чисельністю населення 15 тис.). Починають відроджу­ватися духовні традиції Києва як всеукраїнського центру. !стотно вплинуло на політичний статус Києва запорозьке козацтво. У 1620 р. гетьман Сагайдачний за підтримки козацтва та православних вірних і за участю єрусалимського патріарха Феофана відновив Київську митрополію і всю православну ієрархію, яку 25 років тому після Бе­рестейської унії було ліквідовано і замінено на уніатську. Це була найвидатніша заслуга П. Сагайдачного. Основними культурними центрами Києва були Київське братство і Києво-Печерська лавра на чолі з архімандритом Єлисеєм Плетенецьким. У 1615 р. при мо­настирі було відкрито друкарню. Першою книгою, що вийшла тут у 1616 р., був "Часослов". У 1615 р. Київське братство заснувало школу, яка стала родоначальницею першої вищої школи у країні — Києво-Могилянської академії. У 1631 р. у Києві було створено ще одну школу — Лаврську, яку заснував архімандрит Києво-Печерсь­кої лаври Петро Могила. Вона створювалася на зразок шкіл вищого типу, у ній навчалося близько 100 учнів. Та проіснував цей навчаль­ний заклад недовго. У 1632 р. він об'єднався з братською школою і дістав назву колегії (так на Заході називалися навчальні установи ви­щого типу).

Отже, в Україні було зроблено перший крок на шляху становлен­ня вищої школи. Велику роль у цьому відіграв П. Могила — видат­ний просвітник, який усі свої знання, організаторські здібності, а та­кож матеріальні кошти віддав колегії. На його честь її було названо Києво-Могилянською і під цією назвою вона ввійшла в історію вітчизняної науки і культури як перший вищий навчальний заклад України, Росії та Білорусії. За змістом і організацією навчання коле­гія була ідентичною Краківській і Віленській вищим школам. У ній вивчали граматику, мови, риторику, поетику, діалектику, арифмети­ку, геометрію, астрономію, музику та інші науки. Як і вищі європей­ські школи, колегія мала у підпорядкуванні школи, відкриті у Кре­менці, Вінниці та Гощі.

Таким чином, в умовах боротьби проти насильницької політики покатоличення і колонізації в Україні відбувалося культурно-націо­нальне відродження. Великого розвитку набули ідеї поширення осві­ти і знань серед народних мас, відродження національної мови і тра­дицій, захисту православ'я як віри батьків, незалежного і вільного існування народу.