Воскресенье, 19.11.2017, 05:55
Приветствую Вас Гость | RSS

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Культура і наука

7.2. Культура і наука

Історики часто називають XVIII ст. парадоксальним періодом в історії української культури. З одного боку, спостерігався розквіт ук­раїнського мистецтва і літератури, з іншого — умови складалися так, що українська культура втрачала свою самобутність і поступово адаптувалася до зразків імперської культури — російської й австрій­ської.

Характерним для української культури XVIII ст. був процес "вими­вання" високоосвічених людей і представників української культури з національного середовища. Українці обіймали високі пости в Росії: від церковних ієрархів до вихователів царської сім'ї, від ректорів ви­щих навчальних закладів до різних державних адміністраторів. Ваго­мий внесок українці зробили у розвиток російської архітектури XVIII ст. У стилі українського бароко вони спорудили храми у Філях, Ьмай-лово, Новодівичому монастирі. Випускник Києво-Могилянської ака­демії українець I. Зарудний плідно працював архітектором у Москві й Петербурзі. Український скульптор, уродженець Чернігова I. Мартос створив відомий пам'ятник Мініну і Пожарському на Красній площі в Москві.

У середині XVIII ст. освіта і просвітництво на Лівобережній Ук­раїні перебували на вищому рівні, ніж у Росії. Початкову освіту здо­бували у школах при церквах і монастирях, середню — у колегіумах Чернігова, Переяслава, Харкова. З кінця XVIII ст. в Україні почали діяти перші професійні школи: шпитальна в Єлисаветграді (сучасний Кіровоград), артилерійська школа і штурманське училище в Мико­лаєві. Освітнім центром довгий час залишалася Києво-Могилянська академія. Однак починаючи з середини XVIII ст. Академія переживає кризу. Тісно пов'язана з церквою і укомплектована викладачами — представниками духівництва, основну увагу Академія приділяла таким предметам, як теологія, риторика, філософія. Через релігійну орієнтованість і традиціоналізм у навчанні вона ставала нецікавою для молоді.

На відставання Києво-Могилянської академії від вимог часу за­уважували передові українські кола. У 60-ті роки XVIII ст. вони неод­норазово зверталися до Катерини II з проханням відкрити в Україні університет (Московський університет відкрився в 1755 р.), причому на базі Академії з огляду на те, що вона виникла на основі світської школи. Та цьому проекту не судилося здійснитися, позаяк політика самодержавства була спрямована на викорінення української само­бутності. У 1814 р. Академія припинила діяльність як світський на­вчальний заклад.

Значних успіхів в Україні досягла книговидавнича справа. Упро­довж XVIII ст. удосконалювалася техніка друку, поліпшувалось оформлення книжок. Велике значення в розвитку книгодрукування мало запровадження цивільного шрифту. Першу друкарню з цивіль­ним шрифтом було відкрито в Україні в Єлисаветграді.

Поступово звільнялася від релігійного впливу медицина. З'явилися перші підручники з викладом основ медичних знань. Певних успіхів було досягнуто в боротьбі з епідемічними захворюваннями.

Математична наука також почала набирати практичного спряму­вання. Скажімо, до підручника І. Фальківського були включені еле­менти практичної математики, матеріали з тригонометрії, цивільної і військової архітектури.

Чільне місце у розвитку української культури того періоду нале­жить філософу, просвітителю, поету, байкарю Григорію Сковороді (1722-1794). Після навчання у Києво-Могилянській академії він по­дорожував європейськими країнами. Згодом Г. Сковорода викладав у Переяславському і Харківському колегіумах. Однак переслідува­ний церквою і царською адміністрацією він змушений був відмови­тися від викладання. Останні 25 років життя Г. Сковорода мандру­вав Україною, проповідуючи серед народу свої погляди. У своїх тво­рах мислитель виступав проти тиранії і соціальної несправедливості. Проблему щастя людини філософ вирішував у дусі просвітництва: дорога до щастя — у самопізнанні й праці. Г. Сковорода засуджував офіційну релігію за її догматизм і схоластику, пропагував ненависне церкві вчення М. Коперника. Усе своє життя він прагнув до свободи і заповідав написати на своїй могилі слова: "Світ ловив мене, але не впіймав".

У XVIII ст. в Україні з'явились історичні праці, написані як ко­зацькі літописи. Авторами цих праць були випускники Києво-Моги-лянської академії Г. Граб'янка і С. Величко. Ці твори, що означали перехід від хронологічного перелічування подій до їх осмислення, стали помітним явищем в українській історіографії. А оскільки дже­релами для авторів були господарські, військові та дипломатичні до­кументи, такі твори назвати літописами можна було тільки умовно.

У зазначений період працювали відомі українські історики П. Си-моновський, М. Бантиш-Каменський, М. Берлинський. Останній був одним з перших дослідників історії Києва.

У розвитку української літератури з'явилися нові ознаки: вона по­ступово звільнялася від впливу церкви і набирала світського характеру. Художні твори дедалі більшою мірою збагачувалися народною мовою, прислів'ями, приказками. Ці явища значно вплинули на творчість І. Кот­ляревського (1769-1838), автора знаменитої поеми "Енеїда".

У 1789 р. у Харкові відкрився перший в Україні постійний театр. Крім місцевих акторів у ньому виступали артисти з Москви і Петер­бурга.

Імена українських композиторів М. Березовського та А. Веделя були відомі далеко за межами України. Школою для кількох поко­лінь композиторів стала творчість Д. Бортнянського.

Видатними українськими архітекторами були кияни С. Ковнір та I. Григорович-Барський. Один з найкращих творів С. Ковніра — корпус на території Києво-Печерської лаври — названий на його честь. Найвідоміші споруди І. Григоровича-Барського — надбрамна церква Кирилівського монастиря і фонтан "Самсон" у Києві.

Правобережна Україна у другій половині XVIII ст. не відігравала помітної ролі в культурному житті. Початкову освіту тут контролю­вали переважно єзуїти. Крім навчальних закладів єзуїтів польський уряд підтримував також українські школи, використовуючи їх для денаціоналізації українців. Львівський університет, відкритий ще в 1661 р., польська адміністрація також використовувала для полоні­зації та покатоличення українців.

У Закарпатті та на Північній Буковині початкові школи існували на кошти населення; вищих навчальних закладів не було. У 1766 р. відкрилася вчительська семінарія в Мукачевому (Закарпаття), а в 1784 р. — академічна гімназія в Чернівцях (Буковина). Література, як і загалом культура, розвивалась повільно.

Протягом 70-80-х років XVIII ст. внаслідок політики царського уряду, спрямованої на ліквідацію місцевого самоврядування в Ук­раїні, було остаточно ліквідовано гетьманство, Запорозьку Січ, са­мобутній адміністративно-територіальний устрій. Влада цілкови­то зосереджувалася в руках другої Малоросійської колегії (1764­1786 рр.). Входження з кінця XVIII ст. Правобережної України до складу Росії і об'єднання її з іншими українськими землями мали ве­лике значення для українського народу — було створено умови для національного економічного і культурного розвитку. Тим часом Ук­раїна, як і раніше, залишається роздробленою: західноукраїнські зем­лі, Північна Буковина і Закарпаття підпорядковуються Австро-Угор­щині.

У XVIII ст. триває процес переростання української народності в націю. Відбувається територіальна консолідація, зміцнюються еко­номічні зв'язки між окремими місцевостями, розширюються націо­нальний ринок, завершується процес формування української мови.

Багатовікова боротьба за вихід Росії до Чорного моря завершилась у XVIII ст. і принесла помітні результати. Припинилися агресивні на­біги турків і татар на українські й російські землі. Надійнішою стала оборона південних кордонів. Поразка Туреччини в російсько-турець­ких війнах і її занепад полегшили становище слов'янських народів на Балканах, які все ще залишалися під владою Туреччини.

Освоєння південних земель сприяло економічному розвитку Росії і України. З розвитком економіки, розширенням і поглибленням внут­рішнього ринку помітно зросла роль України у зовнішній торгівлі Російської імперії. Економічне піднесення і розвиток торговельних зв'язків на півдні країни сприяли поширенню судноплавства на Дніпрі, численні притоки якого давали можливість транспортувати товари з різних районів України і Білорусії. Заселення і освоєння пів­денних земель стало важливим чинником подальшого економічного і культурного розвитку.

У другій половині XVIII ст. в Україні продовжують розвиватись елементи капіталістичних відносин. Старшинські і селянські госпо­дарства поступово втрачали замкнений характер, на промислових підприємствах ширше використовувалася вільнонаймана робоча сила. Проте феодалізм аж ніяк не вичерпав своїх потенційних можли­востей. У нових умовах різко посилилась експлуатація народних мас. Поряд з панщиною впроваджувалася велика кількість додаткових феодальних повинностей, збільшились податки. Під кінець сторіччя царат узаконив на Лівобережжі й Слобожанщині кріпосне право.

XVIII ст. ознаменувалося новими ознаками і досягненнями в роз­витку культури українського народу. Література й мистецтво звіль­нились від релігійних канонів. Практичні потреби суспільства зумов­лювали подальший розвиток освіти і науки, видання праць з філософії, історії, математики, медицини. Художніми шедеврами збагатилися театр і музика, архітектура й образотворче мистецтво.

akadem12.at.ua
monster

Меню сайта

Форма входа

СТАТИСТИКА