Вторник, 19.09.2017, 14:42
Приветствую Вас Гость | RSS

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Корінний перелом у ході війни (листопад 1942 — 1943 рр.). Початок визволення України

15.3. Корінний перелом у ході війни (листопад 1942 — 1943 рр.). Початок визволення України

З виходом німецько-фашистської армії у межиріччя Дону і Волги по­чалася велика битва на Волзі (17 липня 1942 р. — 2 лютого 1943 р.) і битва за Кавказ (25 липня 1942 р. — 9 жовтня 1943 р.). У запеклих чо­тиримісячних оборонних боях радянським військам вдалося знесилити противника, підірвати його моральний дух, зрештою, зупинити наступ. Під Сталінградом 19 листопада Червона Армія почала навальний кон­трнаступ, який завершився 2 лютого 1943 р. оточенням 330-тисячного угруповання ворожих військ. У полон потрапили 91 тис. вояків, з них 2500 офіцерів, 24 генерали, у тому числі командуючий генерал-фельд­маршал фон Паулюс. Успішно розгорталася також наступальна опе­рація Червоної Армії з вигнання німецько-фашистських військ з Пів­нічного Кавказу. Перемога радянських військ на Волзі відіграла вир­ішальну роль у корінному переломі на радянсько-німецькому фронті й загалом у Другій світовій війні. Створились умови для вигнання за­гарбників з України.

Як зазначалось, у липні 1942 р. уся територія України була окупо­вана німецько-фашистськими військами і тут було встановлено "но­вий порядок". Увесь час окупації в містах і селах діяла комендантсь­ка година. За її порушення мирне населення розстрілювали на місці. За Україною нацисти не визнавали права на будь-яке державне існу­вання, а її територію вважали "німецьким простором", яким можна правити на власний розсуд.

Території Чернівецької та Ізмаїльської областей, а також уся Оде­ська область, південні райони Вінниччини і західні райони Микола­ївської області були включені до складу Румунії. Цю територію на­звали "Трансністрія". Чотири західні області УРСР Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська були приєднані до створеного гітлерівцями на польській території "Генерального гу­бернаторства" із центром у Кракові (дистрикт "Галичина"). Для уп­равління іншими областями був створений рейхкомісаріат "Україна" зі столицею в місті Рівне. Очолив його кривавий кат Еріх Кох. Було також утворено "прифронтову зону", що перебувала під владою ар­мійського командування. До її складу ввійшли Чернігівська, Сумсь­ка, Харківська та Луганська області.

Так було розчленовано суверенну територію Української РСР, по­рушено її споконвічні етнічні кордони.

Незмірних фізичних і духовних мук завдала українському наро­дові примусова праця на німецьких поневолювачів, особливо масове насильницьке вивезення молоді на каторжні роботи до Німеччини. За 1942-1944 рр. у німецьке рабство було забрано 2,4 млн українсь­ких хлопців і дівчат. їх відправляли працювати на бауерів і на про­мислові підприємства.

Саме з метою пограбування України було створено різноманітні акціонерні товариства, головне управління вугільної промисловості Сходу, металургійне об'єднання "Схід". З перших місяців окупації тисячі ешелонів з награбованим відправлялися до Німеччини. У люто­му 1942 р. було видано "закон" про запровадження "нового аграрно­го ладу", який фактично зберігав колгоспну систему як оптимальну форму експлуатації селянства.

Жорстокість нацистської влади виявлялася також у ставленні до українців як представників неповноцінної раси, принижувалася гід­ність і зневажалися цінності українського народу. Німецько-фашис­тський режим в Україні сіяв смерть, розруху, голод, руйнував україн­ську культуру. Робилося все для того, щоб перетворити людей на покірних рабів. Гітлер намагався залякати населення, зламати його волю до опору. Проте ніщо не могло зупинити боротьби українсько­го народу проти ненависного ворога. Український народ не став на коліна перед загарбниками. Збільшувались лави партизанів, або, як їх ще називали, народних месників. Вони насамперед руйнували фронтові комунікації противника. Ведучи активну "рейкову війну", у 1943 р. українські партизани висаджували в повітря в середньому 10 ворожих ешелонів за добу. З метою централізації керівництва діяльністю партизанів було утворено Центральний штаб партизансь­кого руху, а також Український штаб партизанського руху, який очолив генерал українського походження Т. Строкач.

Наприкінці 1942 р. в Україні майже повсюдно діяли підпільні ор­ганізації, партизанські загони. Ворожий тил розхитували великі, доб­ре озброєні й керовані з центру рейдові з'єднання партизанів. Гітле­рівські окупаційні чиновники мали всі підстави називати партизан­ську боротьбу "регулярним другим фронтом".

В історії війни назавжди залишаться подвиги молодих підпіль­ників. Зокрема, безстрашно діяли учасники підпільної організації "Партизанська іскра" у селі Кримки на Миколаївщині, комсомольсь­ка організація "Молода гвардія" у Краснодоні на Луганщині.

Активну роль за умов окупаційного режиму прагнули відігравати члени ОУН. Наприкінці 1942 р. бандерівці створили національні збройні сили — Українську повстанську армію (УПА) на чолі з ко­мандуючим Р. Шухевичем. Скрізь виникали нелегальні осередки. Проте представники мельниківського крила ОУН по суті відмови­лись від боротьби за українську самостійність, стали активними під­собниками гітлерівців.

Чисельність бійців УПА на початку 1944 р. сягала 40 тис. Полі­тичною метою ОУН була боротьба за незалежну соборну українську державу. Але це суперечило німецькій колонізаторській політиці. На учасників ОУН обрушилися репресії, що тривали до кінця 1944 р. У Києві було заарештовано і після гестапівських тортур страчено в Бабиному Яру понад 40 учасників Київського підпілля ОУН, зокрема представники української національно-визвольної інтелігенції О. Тел-іга, О. Ольжич, І. Рогач.

Хоча загальнополітичний курс ОУН-УПА лишався незмінним і від­повідав гаслу "Проти імперіалізму Берліна і Москви", із наближен­ням лінії фронту до західноукраїнських земель ця організація була змушена змінити тактику. Відносини між бандерівцями і гітлерів­цями з огляду на загрозу Червоної Армії часто набирали характеру взаємосприяння.

Боротьба УПА на два фронти призвела до трагічної братовбивчої війни між українцями. Так, знаменитий рейд С. Ковпака "Від Путивля до Карпат" влітку 1943 р. супроводжувався кривавими боями між бан­дерівцями УПА і партизанськими загонами радянської України й великими втратами з обох боків. А весною 1944 р. УПА розбила по­близу Рівного автоколону штабу командуючого 1-м Українським фрон­том Червоної Армії генерала М. Ватутіна. Він був тяжко поранений і помер. Радянське командування для боротьби з УПА розпочало регу­лярні воєнні операції на західній території Полісся й Волині, а пізніше і на всій території Західної України, і вело цю боротьбу аж до 1953 р.

У той час, коли Червона Армія громила ворога на фронтах, трудів­ники тилу, зазнаючи великих нестатків воєнного часу, забезпечували армію першокласним озброєнням і боєприпасами, обмундируванням і продовольством. Уже в першій половині 1942 р. воєнна промисловість СРСР не тільки відновила втрачені потужності, а й значно перевищи­ла їх. У грудні 1942 р. порівняно з груднем 1941 р. обсяги виробницт­ва літаків збільшилися в 3,3 раза, авіадвигунів у 5,4 раза, танківмайже вдвічі.Високу трудову доблесть і героїзм виявили десятки тисяч еваку­йованих з України машинобудівників, гірників, металургів, які пра­цювали на Уралі, у Сибіру та інших регіонах СРСР. Евакуйовані з України колгоспники також самовіддано трудились. Ось кілька при­кладів. Знатна ланкова З. Бідна з Чернігівщини добилася високих врожаїв овочів і тютюну в Казахстані. Бригада трактористки П. Ан-геліної зразково працювала в Західно-Казахстанській області.Свої сили і знання на розгром ворога віддавали вчені України. Так, евакуйований на Урал Інститут електрозварювання під керів­ництвом академіка АН УРСР Є. Патона розробив і впровадив у тан­кову промисловість метод автоматичного електрозварювання.

Справі розгрому ворога була підпорядкована діяльність письмен­ників України. На фронті й у тилу знали "Клятву" М. Бажана, "Фронт" О. Корнійчука, повість "Райдуга" В. Василевської, поему "Слово про рідну матір" М. Рильського, оповідання О. Довженка, Ю. Яновського, поетичні твори П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка. Працювало 35 евакуйованих українських театрів, при яких були створені фронтові бригади.

Отже, трудівники тилу, зокрема й евакуйовані з України, своїм трудовим героїзмом наближали перемогу над ворогом, визволення на­селення тимчасово окупованих районів, у тому числі й багатостраж­дальної України.

Початок визволення України було покладено взимку 1942­1943 рр. Перші населені пункти Донбасу були визволені вже у грудні 1942 р. воїнами 1-ї Гвардійської армії під командуванням генерала В. Кузнецова. Першим з обласних центрів був звільнений Вороши­ловград (тепер Луганськ) — 14 лютого 1943 р., а невдовзі — значна частина території Донецької і Харківської областей.

Намагаючись взяти реванш за поразку під Сталінградом, вермахт у липні 1943 р. почав небувалий за силою наступ на Курському на­прямі. Курська битва (5 липня — 23 серпня 1943 р.) була однією з ви­рішальних у Великій Вітчизняній і загалом у Другій світовій війні. У ході оборони, а потім і контрнаступу радянські війська розгроми­ли близько 30 дивізій, зокрема сім танкових і моторизованих. І хоча втрати Червоної Армії значно перевищували втрати гітлерівців, пе­ремога під Курськом закріпила корінний перелом у війні. Після неї вермахт уже неспроможний був успішно наступати.

У результаті контрнаступу під Курськом, який переріс у загальний наступ, радянські війська вигнали ворога з Лівобережної України. Червона Армія 22 вересня завершила очищення від гітлерівців Дон­басу. У другій половині вересня того ж року війська Червоної Армії широким фронтом форсували Дніпро. 6 листопада війська 1-го Укра­їнського фронту під командуванням М. Ватутіна визволили Київ. За форсування Дніпра звання Героя Радянського Союзу було присвоє­но 2438 бійцям і командирам, серед яких було 1185 росіян, 483 україн­ця, 40 білорусів, 25 узбеків та воїнів багатьох інших національностей.

У листопаді 1943 р. Червона Армія визволила Житомир. Проте наприкінці листопада несподівано для радянських військ їх контра­такували в районі Бердичів—Фастів німецькі танкові частини. Удар, метою якого було нове захоплення Києва, а отже, і стратегічної іні­ціативи на фронті, був такий сильний, що довелося залишити Жито­мир, Коростень і Радомишль. Радянські війська зазнали великих втрат. Однак відбивши контрнаступ, вони просунулися далі на захід.

Напружені бої тривали на півдні республіки. За три місяці війська 2-го і 3-го Українських фронтів ліквідували запорізький плацдарм воро­га. У жовтні 1943 р. були визволені Запоріжжя і Дніпропетровськ.

Перемоги радянських військ на Лівобережжі України знаменували завершення корінного перелому на фронтах війни. Отже, 1943 р. став для українського народу передднем остаточного визволення від за­гарбників.

akadem12.at.ua
monster

Меню сайта

Форма входа

СТАТИСТИКА